– Динамо яскраво розпочало виступ у кваліфікації Ліги чемпіонів, здолавши по черзі турецький Фенербахче та австрійський Штурм. Чи можна сказати, що команду підводили до піку фізичної форми саме до цих матчів? Чи в тій ситуації, в якій була команда, повноцінно та цілеспрямовано підготуватися було складно?
– Все проходило дуже добре. Звичайно, ми готувалися до цих матчів ретельно – тренування, відновлення, підготовка. Підходили до них, сповнені бажання досягти результату… Але емоційно дуже виснажено, постійні переїзди та новини з фронту забирали багато енергії та сил. Зрештою, дві прикрі поразки від Бенфіки дуже позначилися на нашому стані, було складно налаштувати себе на найближчі матчі.

– У протистоянні з Бенфікою у плей-офф раунді у Динамо справді не було шансів? Чого не вистачило, щоби дати гідний опір португальському гранду?
– Бенфіка – дуже сильний суперник, збалансований у всіх лініях колективу. У них грають дуже сильні гравці в атаці, так що було дуже складно протистояти їм у захисті.

– Ваші два голи – Фенербахче у матчі-відповіді та Штурму у першому поєдинку – були багато в чому вирішальними, при цьому ви залишаєтеся гравцем ротації. Як ви сприймаєте це?
– Винятково професійно, оскільки тренер приймає рішення і бачить краще за нас, що потрібно для досягнення результату командою. Спостерігіаючи за тренуваннями та іграми, він бачить і знає, кого і коли випускати у кожному наступному матчі.

– Немає певної образи на тренера, що, незважаючи на важливі голи та готовність зіграти на багатьох позиціях, у вас немає стабільного місця в основному складі?
– Як гравцеві з великими амбіціями, звичайно, хочеться грати постійно всі матчі, але, повторюся, є головний тренер, який ухвалює рішення, і є команда, яка робить все для досягнення результату. Тож у мене ніколи не було і не могло бути образ на тренерів, бо я професіонал.

– Після першої частини сезону у таблиці несподіваний лідер – Дніпро-1. Закономірно, як гадаєте?
– Вважаю, що так. Дніпро-1 показував стабільний та результативний футбол, тому не дивуюсь, що вони зараз на вершині турнірної таблиці.

– Що сталося з командою у матчі з тим же Дніпром-1 (0:3), з якого Динамо стартувало у новому сезоні?
– Цей поєдинок йшов одразу після двох матчів кваліфікації Ліги чемпіонів з Бенфікою, тож, можливо, не підготувалися належним чином до гри чемпіонату, віддавши надто багато фізичних та емоційних сил в іграх із португальцями.

– Загалом багато фахівців та вболівальників пророкували Динамо беззаперечне лідерство цього сезону та підсумкове чемпіонство. Але поки що для біло-синіх не все складається гладко. У чому, на вашу думку, головна причина невпевненої гри?
– Насамперед усі команди грають проти Динамо, ніби виходять на останній бій. Кожен футболіст намагається вичавити з себе максимум, вистрибнути зі штанів, але зробити все, щоб відібрати очки у киян. На жаль, не завжди вдається за рахунок вищої майстерності перемагати такі команди.

– Які ігри, окрім Дніпра-1, стали провальними для Динамо?
– У принципі, можна назвати всі матчі, де ми втрачали очки. У кожному поєдинку ми створювали безліч моментів, але реалізація часто підводила, і тому дуже прикро. Над завершенням моментів слід працювати постійно.

– Як вважаєте, у другій частині сезону можна виправити ситуацію? Що потрібно зробити, щоби не повторювати помилки?
– Все в наших ногах та головах. Загалом нічого не втрачено, все залежатиме від нас. Якщо виграємо усі матчі, обіграємо своїх конкурентів, то можемо стати чемпіонами. Обов'язково проаналізуємо першу частину сезону, побачимо припущені помилки та все виправимо.

– Незважаючи на війну, Динамо вдалося підписати двох легіонерів – голландця Лонвейка та ямайця Перріса. Чи встигли новачки адаптуватися, як проявляють себе на тренуваннях, у двосторонках, які вболівальники не бачать?
– Хлопці дуже добре адаптувалися. Напевно, Лонвейку швидше вдалося влитися в колектив – можливо, тому, що він європеєць, а от Перрісу поки що все дається важче, оскільки він з іншого материка, і йому потрібно трохи більше часу.

– З початком війни УПЛ залишило багато футболістів, зокрема велику кількість легіонерів. Якщо аналізувати першу частину сезону, вітчизняний чемпіонат став слабшим чи, навпаки, конкурентнішим?
– Скоріше конкурентнішим, тому що багато молодих гравців мають більше шансів себе зарекомендувати та проявити на найвищому рівні. Раніше, коли я починав, цього не було – молодим гравцям було набагато важче пробитися одразу до вищого дивізіону, бо через велику кількість легіонерів досить високого рівня була велика конкуренція.

– Головний тренер багато говорить про те, що складно показувати результат та повноцінно готуватися до ігор, коли команда фактично живе на колесах. Погодьтеся з Містером?
– Звичайно, важко, але при цьому ми ніколи не скаржимося на це, а навпаки, радіємо, що ми маємо можливість у такий час грати та допомагати захисникам нашої країни.

– Зараз багато чуток про можливі переходи гравців «Динамо» – згадують і Циганкова, і Забарного, і Бущана. Подібні питання обговорюються у команді? Як хлопці реагують на такі чутки?
– Звісно, обговорюємо, ділимося думками. Кожен футболіст хоче грати на найвищому рівні, і всі бажають, щоб кожен з нас зміг себе проявити і ступити вперед на рівень вище.

– Не можемо оминути тему війни. Наскільки щоденні жахливі новини заважають концентруватись на роботі – тренуваннях та іграх?
– Концентруватися, щоб якісно виконувати свою роботу та показувати результати, ми зобов'язані, оскільки наші захисники дають нам таку можливість. Але всі ті жахи, які відбуваються в українських містах, у голові не лягають. Я щиро вірю, що справедливість обов'язково настане і всі винні будуть належним чином покарані.

– Ваші батьки провели багато часу в окупації у Херсоні, причому росіяни не дають спокою місту та після його звільнення. Чи вдалося їх вивезти на безпечну територію?
– Мої батьки, на жаль, поки що так і залишаються вдома, вони не хочуть нікуди їхати. Вони допомагають тим, хто не може належним чином допомогти навіть собі. Через них мої знайомі передали багато якісних теплих речей з-за кордону, і батьки роздають їх усім, хто цього потребує. Також сусідам по будинку допомагають ремонтувати вікна або ще з чимось після обстрілу.

Звичайно, я переживаю за них, багато разів з початку війни наполягав на їхньому виїзді на безпечну територію. Але вони нікуди не хочуть їхати, оскільки перебувають у рідному домі, на рідній землі – там, де пройшло все моє дитинство.

– Окрім батьків, чи залишилися родичі чи близькі, з якими підтримуєте зв'язок? Як херсонці переживають усі страждання, що випали на їхню долю?
– Багато знайомих залишилося там, дуже багато батьків знайомих. Важко їм, дуже важко. Але всі бачили, як херсонці раділи, коли наші воїни звільнили місто. Дуже важко зараз під обстрілами, всі страждають, але при цьому вірять, що все стане на свої місця, ми виграємо цю жахливу війну і прогресуватимемо в усьому.

– У матчі, який Динамо проводило у Стамбулі у групі Ліги Європи, місцеві фанати відзначились ганебною поведінкою, своїми діями провокуючи наших гравців. Як особисто ви реагували на такі психологічні атаки – це деморалізувало чи, навпаки, надавало спортивної агресії?
– Більше додало спортивної агресії, не можна так поводитися. Завжди слід залишатися людиною. Просто ніхто не може поставити себе на наше місце, бо й не думають, що роблять. Все одно, все повертається, якщо ти робиш зло, тож не можна нікому робити погане.

– Деякі з фанатів взагалі без моральних принципів одягли маски головного терориста нинішніх часів – володимира путіна. Чи були вони помітні футболістам з поля? Що б зробили чи сказали цим фанатам, якби зустрілися віч-на-віч?
– Як казав наш Президент: «Про що можна спілкуватися з хворою людиною?» Так і я нічого не говорив би. Просто потрібно не звертати уваги на таких бузувірів, але якщо при цьому чіпають тебе, то мати можливість дати гідну відсіч.

– У вас також був досвід виступів за Фенербахче. Чи згадували ви той період, коли ви приїжджали до Стамбула?
– Уже минуло майже шість років, але завжди, коли приїжджаю до Туреччини, багато хто пам'ятає, підходить, фотографується і бажає успіху. Там також багато адекватних та нормальних людей. Навіть у команді Фенербахче і зараз спілкуюся з двома хлопцями з персоналу – дуже привітні люди, питали після початку війни, чи не потрібна якась допомога.

– Підбиваючи підсумки 2022 року, фахівці та вболівальники називають найкращих гравців чемпіонату України. Серед тих, кого згадують найчастіше – Артем Довбик із Дніпра-1 та Михайло Мудрик із Шахтаря. У чому сильні якості кожного з них, на ваш погляд, і кому все ж таки віддасте перевагу особисто ви?
– Поки що віддам перевагу серед цих двох гравців Артему, бо він демонструє стабільність і вже не перший рік показує результат. Але Михайло дуже талановитий та має всі якості для того, щоб бути на провідних ролях не лише у нашому чемпіонаті.

– За чемпіонатом світу стежили, за кого вболівали?
– Як і на попередньому чемпіонаті світу, я вболівав за Аргентину та особисто за Мессі. Незважаючи на те, що вони програли перший матч Саудівської Аравії, я все одно був певен, що вони стануть першими.

– У збірної України попереду важкий шлях на Євро-2024, у суперниках – топ-збірні Англії та Італії. Багато хто вже зараз говорить, що жовто-синім особливо нема на що розраховувати… Що можете відповісти таким «експертам»?
– Так само говорили, коли ми грали проти тих самих збірних Іспанії, Франції, Португалії. Результат усі пам'ятають… Тож і на майбутні матчі виходитимемо з бажанням досягти позитивного результату, який дозволить нам пробитися на європейську першість.