– Беньяміне, що відчуваєш після повернення до «Динамо»?
– Я дуже сумував за хлопцями, за «Динамо». Радий був повернутися, побачити всіх майже через півроку. Усі пам'ятають, як ми розсталися, і тому було ще емоційніше, коли зустрілися. Радий знову працювати з ними, з нетерпінням чекаю на матчі. Я був радий бачити всіх, сподіваюся, вони теж були раді мені. Добре, коли ти почуваєшся, як удома.

– Чи правда, що тобі складно було адаптуватися в «Легії», бо в думках ти був з Україною, з Києвом?
– Звісно, ??перший місяць був важким. Особливо коли був матч «Легія» – «Динамо», я побачив усіх пацанів і знав, як вони страждають, бо багато їх близьких у небезпеці. Було незвично грати за іншу команду. У думках я завжди був з «Динамо». Я радий повернутись сюди.

– Багатьох зворушив момент, коли ти заплакав, обійнявши Дениса Бойка…
– Було важко на душі, звучала гарна пісня після гри, і я тоді подумав, що, можливо, востаннє зіграв за «Динамо». Але все склалося інакше, я повернувся до «Динамо», Україна дуже багато дала мені, і я хотів відплатити їй. Тому я намагатимусь допомогти «Динамо» вийти до Ліги чемпіонів.

– Містер з тобою вже спілкувався після твого повернення?
– Звичайно, ми розмовляли з ним навіть коли я закінчував сезон у «Легії». Говорили про те, коли розпочнуться збори. Мені комфортно працювати під його керівництвом, адже я знаю його тренерську майстерність. Як і кожен гравець.

– Вашу дружбу з Томашем Кендзьорою не порушило те, що ви грали за конкуруючі польські клуби?
– Ні, ми допомогали одне одному як могли. Потім зв’язувалися по телефону майже щодня, спілкувались. Вони виграли чемпіонство, а ми ні, тож Томаш краще провів ці три місяці. Тепер знову разом, навіть мешкаємо в одній кімнаті. Нудьгували один по одному, тепер є про що поговорити.

– Що ти хотів би сказати українцям, воїнам, які захищають Україну?
– Тримайтеся, ми з вами. Ми, як зможемо, допоможемо вам перемогами на футбольному полі. Ми на полі виграємо, а ви там.