– Ви завершили ігрову кар'єру 2,5 роки тому, у віці 33 років. Чому ви прийняли це рішення і чим займалися після завершення кар'єри?
– На жаль, мені довелося завершити кар'єру дуже рано. Були пропозиції, я міг залишитися в тому ж клубі (казахському «Ордабаси», – О.Ш.) на гарних умовах. Але, в зв'язку з тим, що у мене троє дітей, я вирішив бути вдома з родиною, щоб дітям не довелося часто міняти школи. З України не було пропозицій, які б мене влаштовували, тому я вирішив закінчити кар'єру та займатися бізнесом.

– Як змінилося ваше життя після 24 лютого?
– Дуже сильно змінилося. Війна стала великою неочікуваною трагедією. Ніхто не думав, що таке може статися. Це стало шоком. Перші три місяці були неймовірно важкими для нашої країни, при цьому було велике об'єднання в суспільстві. Усі боролися й стояли перед лицем ворога. Зараз ми можемо з гордістю підняти голову, пишатися нашою країною і нашими героями, а також сподіватися на нашу перемогу. Адже ми усі рухаємося вперед. Ніхто не думає про погане, лише оптимістичні сподівання і ми усі разом, усією країною повинні рухатися вперед.

– Значна частина вашої кар'єри пройшла в Томську. Чи утримуєте контакт зі знайомими звідти?
– Ні, я обрубав усі зв'язки з Росією, заблокував усі контакти звідти. Вони усі перелякані. Мені телефонували з Казахстану, пропонували працювати у них, жити й будь-яку допомогу. Говорили, що збирають великі суми і відправляють їх для ЗСУ. Підтримка звідти була шаленою. Але з Росії – жоден знайомий футболіст не подзвонив! Вони бояться навіть написати СМС, тому що це може десь сплисти… Я вважаю, що вони зомбі. Причому, не лише десь в глибинці, в селах, але й серед спортсменів. Тому я згоден з тим, що їхню країну відсторонили від єврокубків. Це справедливо.

Треба бути сміливим, щоб прийняти це рішення. Але вони не сміливі, вони боягузи, вони можуть лише нишком напасти, вкрасти і так далі. Тому я обрубив будь-яке спілкування. Мені це нецікаво. Я шокований поведінкою своїх колишніх друзів і знайомих. Можливо там є люди, що думають адекватно, але вони дуже бояться висловити свою думку.

– Як надійшло запрошення з Чорноморця і чи довго ви над ним розмірковували?
– Переговори з клубом розпочалися ще до війни. Я мав приєднатися до команди наприкінці лютого. На жаль, війна перешкодила цим планам. Як тільки команда зібрався в червні, після тривалої паузи, я приєднався і почав допомагати Роману Григорчуку, Володимиру Генінсону та цілому клубу. Є відповідальність, є завдання на сезон і хочеться разом з командою досягати успіхів. Працюємо дуже багато заради цього.

– Голова селекційної служби – що це за посада і якими є ваші основні завдання?
– Я не акцентую увагу на назві посади. В такий час кожен має робити трохи більше, ніж формально передбачає посада. Кожен в клубі має свій, дуже великий об'єм роботи. Я займаюся академією, командою U-19, дитячою школою, жіночою командою. Він мене залежить розвиток цих структур, багато чого треба змінити – цим і займаємося. Але найголовніше – це, звісно, перша команда. Усе залежить від першої команди, від того, наскільки успішно ми будемо добиватися наших цілей.

В нинішні часи важко розраховувати на легіонерів, тому звісно, ми робимо ставку на українців. Зараз у нас лише два легіонери – Манджрекар Джеймс та Дмитро Непогодов. Ми дуже раді, що вони у нас є, це дуже кваліфіковані гравці. Дуже важливо, що вони з нами і я переконаний, що вони допоможуть команді в сезоні.

– Повернення Манджекара Джеймса в команду – м'яко кажучи, дуже нетипова історія. Громадянин Канади вирішив під час війни продовжити кар'єру в Україні. Як це відбулося?
– Для мене, Джеймс – герой! Приїхати, допомогти, кожен день бути поруч з усіма нами – це вчинок. Звісно, це наша країна і наша війна. Але вчинок Джеймса викликає в мене величезну повагу, я зворушений тим, що він поруч. Це дійсно гравець основного складу і велика допомога для нашої команди. Усі від нього в захваті. Такого рівня гравець в нашій команді – це для нас дуже добре. І він прогресує з кожним днем, треба віддати належне.

Тим паче, зараз часто стаються ситуації, коли футболісти спочатку дають згоду приєднатися до команди, а потім змінюють своє рішення. Це трапляється дуже часто і ці зриви заважають готуватися до сезону, адже ми розраховуємо на гравця, а потім він каже, що немає 100% гарантії, або що родина вирішила не їхати… У кожного своя причина і це дуже перешкоджає нам, адже ми розраховуємо, а потім стається так, як стається.

– У своїй автобіографії Роман Григорчук розповідає, що під час його першого періоду в клубі, трансферні питання вирішувалися трьома людьми – спортивним директором, головним тренером та президентом. Як зараз виглядає ця ситуація і хто приймає рішення по трансферам?
– Підхід навряд чи сильно змінився. Ми усі разом обговорюємо кандидатури, але останнє слово, звісно, залишається за Романом Григорчуком. Ми можемо допомогти, але рішення приймає він. І треба в дуже багатьох аспектах відповідати його вимогам, щоб йому все сподобалось.

– За останній місяць Чорноморець зробив кілька трансферів – Єрмоленко, Гаджук, Литвиненко, Єрмаков, Плакса. Вони відбулися уже з вашою участю?
– Так, ми передивлялися кожного. Це дуже цікаві гравці на перспективу. Зараз такий час, коли кожен український гравець має унікальний шанс. Кожен з них може уже завтра грати в основі. Вони талановиті, мають бажання і відповідні якості для того, щоб показувати гарний футбол. Все в їхніх руках, вони повинні цим користуватися. У них є все для прогресу – хороший клуб, база, харчування, басейни, тренажерний зал, поля 24/7, а найголовніше, головний тренер – Роман Григорчук, під чиїм керівництвом неможливо не прогресувати.

Тому, це величезний аванс для них. Мати такі умови в їхні роки – це чудовий шанс. Ми в них повірили і я вірю, що ми не помилились у цьому виборі. Адже ми передивились величезну кількість гравців і зупинили свій вибір на них. Тому, сподіваюсь і вірю, що вони там допоможуть.

– Чи можна очікувати ще трансферів в Чорноморець цим літом?
– Думаю, як і усі клуби, ми будемо шукати гравців до останньої хвилини трансферного вікна. Буде ще підсилення. Шукаємо кожного дня. Але багато чого залежить не від нас. Втім, ми не скаржимося, думаю ми зуміємо справитися з цією ситуацією. Ми працюємо і рухаємося до наших цілей.

– Чи розглядається можливість оренд молодих футболістів з топ-клубів – Динамо та Шахтаря?
– Так, розглядаємо усі варіанти, дивимося кожного молодого гравця, з яким можна підписати контракт, або взяти в оренду, в пріоритеті – з правом викупу.

– Ви сказали, що займаєтеся також дитячою школою і академією Чорноморця. Дитячий і юнацький футбол – це завжди довгострокова справа, адже результати роботи можна побачити щонайменше за 5-7 років. Чи означає це, що ви та Роман Григорчук розглядаєте Чорноморець, як довгостроковий проект і готові залишитися в клубі на багато років?
– Звісно, я хотів би працювати в Чорноморці – це моя улюблена, рідна команда і я готовий працювати тут усе життя. Впевнений, що Роман Йосипович має такі ж почуття до цієї команди і до цього міста. Але в такий час не все залежить від нас. Тому особливо треба подякувати тим, хто вкладає кошти в розвиток футболу України – усім президентам клубів УПЛ, а також нашим керівникам. В такий скрутний час вони дають надію на розвиток. І дійсно, наш клуб розвивається і ми робимо все можливе для цього.

Зараз ми набираємо команду U-19, хлопці живуть на базі, забезпечуємо їх харчуванням, зробили ремонт на базі, хочемо замінити покриття... Тому, ми дійсно плануємо довгостроково. Не дивимося на нашу роботу тут, як на щось тимчасове. Ми розглядаємо Чорноморець – як довгостроковий проект і хочемо будувати відповідні плани. Але як буде – ніхто не знає. Тому, маємо план роботи на найближчий місяць – ми його виконуємо і дивимось, як буде далі, на наступний місяць. Але цей місяць треба віддаватися на всі 100%. Що ми і робимо.

– Чи розглядаєте ви можливість в майбутньому працювати на посаді головного тренера?
– Так, я нещодавно отримав тренерську ліцензію А. Зараз я маю чудову можливість навчатися у Романа Григорчука. Це один з найкращих тренерів України і є дуже багато моментів, яким я можу у нього навчитися, аналізувати, запам'ятовувати. Поки що рано говорити про тренерську кар'єру, але на майбутнє я це планую. Треба ще багато навчатися, отримати ліцензію PRO. Це все в планах, але зараз я маю не менш цікаву посаду, тому хотів би сконцентруватися зараз на ній і максимум часу присвячувати цій роботі.

Я насолоджуюсь тим, що маю можливість працювати в Чорноморці і прогресувати разом з командою. А як буде далі – побачимо. Треба буде готовим до всього і коли ти навчаєшся – не втрачаєш час. Тому я планую, прогресую і не зупиняюся на тому, що є.