– Ви є громадянином іншої держави, проте, як і раніше, працюєте в Україні. Невже в період війни не було думки про зміну нинішнього місця роботи через безпеку?
– Ні, не було. Навіть думки про те, що я зможу виїхати з України та залишити команду, не припускав.

– Прикипіли вже до нашої країни?
– Ще з осені сезону-2016/17, коли почав працювати у «Карпатах». Ну а потім була Одеса, де тренував «Чорноморець». Це два футбольні регіони, але при цьому абсолютно різні за менталітетом. Вже тоді я переконався, наскільки різноманітною є Україна.

– Якби перед стартом сезону-2022/23 вам сказали, що «Львів» на проміжному фініші займе останнє місце, напевно, вважали б це жартом?
– Ні. Справа в тому, що, проводячи трансферну політику, із восьми запрошених футболістів сімох взяли з команд першої ліги. У клубі ми розмовляли з керівництвом на цю тему, і я сказав, що бувають ситуації, коли просто не розумієш силу команди. Це був саме той випадок. Тоді ж мова йшла про те, що ми можемо як злетіти, так і впасти. Якщо говорити про осінню частину сезону загалом, то «Львів» недобрав очок сім. Мали б ми їх – і на проміжному етапі перебували б на третьому місці знизу.

– Що вас, як тренера, на цьому етапі засмучує та тішить найбільше?
– Напевно, засмучує результат. Він хоч і не критичний, але є такий, який є. А щодо того, що тішить, то якщо порівняти чотири команди, з якими мене звела доля – «Карпати», «Чорноморець» та «Львів» (зразка як минулого, так і нинішнього сезонів), то як не парадоксально, а теперішній «Львів» вже трохи інший. Ми втратили всіх лідерів та легіонерів, проте якість гри тішить.

– Більшість тренерів, з якими доводилося спілкуватися протягом багатьох років, були єдині в думці: ігровий спад у їхніх підопічних найчастіше настає після зустрічей із грандами та фаворитами чемпіонату. У вашої ж команди вийшло все з точністю до навпаки – «Львів» набирав очки після поєдинків із «Зорею», «Динамо» та «Дніпром-1», причому на виїзді…
– Повертаючись до вже сказаного вище, повторюся: коли ти маєш новачків з першої ліги, то слід очікувати спадів. Якщо брати матчі, які були після зустрічей із лідерами, то ми велику увагу приділяли їхньому аналізу. Мабуть, навіть після поєдинків з аутсайдерами ми не робили такого ретельного розбору гри, як після лідерів. І мотивували футболістів на наступні матчі. Ми брали очки за рахунок рівня мотивації, кращої фізичної готовності та тактичної складової за наявності виконавців, що є у нас.

– Якщо говорити про ігри зі знаком «мінус», то, напевно, не помилюся, якщо припущу, що болючими результатами напевно стали поразки від «Зорі», «Чорноморця» та «Колоса»?
– Так і є. Крім них, у цей перелік додав би ще програш від «Інгульця». Якщо поєдинок із «Зорею» був на самому початку сезону, то наприкінці осіннього відрізка чемпіонату ми зазнали трьох поразок поспіль від суперників, в іграх з якими все ж таки сподівалися взяти очки.

– У ході осіннього етапу чемпіонату «Львів» чимало очок втратив у домашніх іграх. Причину цієї ситуації з'ясувати вдалося?
– Так. Вона лежить на поверхні: хоч як парадоксально, але поле, на якому ми проводимо домашні матчі (це стадіон СКІФ) на літньому відрізку було для нас «повільним». На відміну від газону, який на нашій базі – «швидкого». Напевно, саме тому нам вдавалося набирати очки на виїзді – там, де були «швидкі» поля.

– Чи мав місце фактор фатальної невдачі в осінній частині чемпіонату?
– На мій погляд – так. Хоча я чітко дотримуюсь європейської класифікації щодо того, від чого залежить кінцевий результат команди. З неї випливає, що 35 відсотків – гравці, 25 відсотків – їхня мотивація, 20 відсотків – тренувальний процес, 15 відсотків – організація атмосфери навколо роздягальні і лише 5 відсотків – це везіння. Так от, саме ці 5 відсотків додаються лише тоді, коли є в наявності весь комплекс факторів із сумарних 95 відсотків. Наявність гравців – чи хороших, чи поганих – все це залежить від рівня бюджету клубів. Особисто для мене дуже важливий показник якраз ці п'ять відсотків. Вони мають значення у будь-якій грі. Це показник, який приносить очки. Візьмемо простий приклад. М'яч від потрапляння у штангу може відскочити в поле, може потрапити до сітки, а може піти за лицьову лінію. Ця відстань визначається одним-двома сантиметрами, що в цьому випадку і є фактором везіння. Ці моменти ми не використовували, а у свої ворота отримували голи. Наприклад, у мене викликають відчуття досади м'ячі, пропущені в Олександрії. Коли здавалося, що ніщо не віщувало неприємностей, м'яч під час подачі просто зайшов у дальній кут – воротар навіть не зреагував. А другий м'яч господарів був забитий з-під нашого захисника – «на виконання». Це були фактори везіння, які грали не на нашу користь. Якщо взяти відповідну метрику у Wyscout, то на осінньому відрізку ми недобрали приблизно сім очок. Навіть при тому рівні гри та тих виконавцях, які ми маємо, «Львів» мав набрати 15-16 пунктів.

– Наскільки принциповою для вас була гра в Одесі, де ви раніше стояли біля керма «Чорноморця»?
– Принциповою не була. До речі, подібне запитання мені ставили після перемоги над «Рухом». Я тоді відповів: «За виграш у будь-якої з команд відповідно до Регламенту УПЛ дають три очки». А щодо Одеси, то в мене вона завжди викликала приємні враження і такі ж спогади. Відрізок кар'єри, проведений у цьому місті, був позитивним за всіма позиціями – і за якістю гри, і за кількістю набраних очок. Однак у тій турнірній ситуації, в якій ми опинилися в осінній частині цього сезону, це була гра за три очки. Не більше того.

– Колективний похід до церкви не практикували?
– (Посміхається). Ні, такого ми точно не практикували. Перед сезоном ми запрошували на клубну базу священника. Ми з ним поговорили, він поговорив із хлопцями. А після матчу з «Вересом» наша команда поїхала до відновлювального центру під Львовом, де проходять реабілітацію воїни, які отримали поранення в зоні бойових дій і зазнали ампутації рук і ніг. Ми відвезли туди футболістів, щоб вони розуміли, що є інше життя, а футбол у цій ситуації навіть не на другому плані. Напевно, нам вдалося достукатися до їхньої свідомості, бо одразу після цього «Львів» мав перемогу над «Рухом», нічийний результат із «Металістом». Загалом почали брати очки.

– У відновлювальному центрі з його пацієнтами спілкувалися?
– Так, і з їхніх вуст доводилося чути багато різних історій. Зокрема, до нас підійшов хлопець 28 років, який розповів, що хотів стати професійним гравцем: «24 лютого я пішов добровольцем на війну і залишився без ноги, – каже. – Але ні про що не шкодую, бо боронив свою Батьківщину». Такі зустрічі завжди дають футболістам підживлення. Пригадується, під час моєї роботи у «Чорноморці», коли команда мала невдалий період, ми запросили хлопця із зони бойових дій АТО на Донбасі. Він розповідав, як створював свою команду на передовій. Я тоді спитав у футболістів: що вони зрозуміли? На що отримав відповідь, що ті самі принципи ми закладаємо у будівництво нашої команди, коли потрібно допомагати та підтримувати один одного. Що було парадоксальним: зазвичай я перекладав легіонерам якісь фрази та слова, а в цій ситуації взагалі нічого цього не знадобилося. Дивлячись на іноземних футболістів та на їхні погляди, зрозумів, що вони всі розуміли, про що говорив цей військовий.

– Що, на вашу думку, може змінити ситуацію на краще?
– Нам потрібні нові гравці, потрібна свіжа кров – те, що ми зараз шукаємо. Наприкінці осіннього відрізка нам банально не вистачало лави.

– Якісь зрушення у цьому напрямі вже намічаються?
– Сподіваюсь, що так.

– Влітку у «Львові» з'явилася велика група новачків – Артем Вовкун, Роман Нікитюк, Максим Сасовський, Михайло Шишка, Віталій Бойко, Артем Мільченко та Андрій Якимів. Хто з них одразу зумів стати своїм у команді?
– Відразу ніхто не зміг стати, адже треба розуміти, що це гравці із першої ліги. Якщо говорити про кожного з них контректно, то приємно здивував прогрес Мільченка та Нікитюка. Вовкун розігрався лише до кінця осені – зрозуміло, що йому поки що не вистачає ігрової практики. Але це справа наживна, досвід приходить із кожним зіграним матчем. Що стосується Бойка, то він яскраво спалахнув у першому матчі із «Зорею». Однак потім через різні причини справи у нього були дещо гірші. Можу відзначити, що у хлопця дуже гарна ліва нога. Сасовський, Шишка та Якимів зіграли на своєму звичному рівні, нічим особливим не здивувавши. Хоча мені як тренеру, природно, хотілося від них більшої віддачі – такої, як від перших чотирьох футболістів.

– Скільки нових гравців плануєте запросити до команди у зимовий період?
– Планувати можна скільки завгодно. Але треба розуміти, що передусім слід шукати футболістів із українським паспортом. Те, що ми зробили рівно рік тому, коли вибрали вектор на запрошення українців. Але влітку ми втратили групу провідних гравців – Політило, Довгого, Романчука. Важко було замінити їх ось так одразу. Але нічого, побачимо, як буде. Я завжди кажу, що дорогу здолає той, хто йде. Роби, що маєш – і будь що буде.

– Які плани на зимовий період?
– Збираємось після відпустки 9 січня. Перший тренувальний збір пройде у Львові, а потім заплановано два збори у Туреччині.