– Владе, 8 років тому ти дебютував в УПЛ у матчі проти київського «Динамо», а сьогодні підписав контракт із цим клубом. Можна сказати, що це доля?
– Мабуть! Багато юних футболістів мріють потрапити до топового клубу, гранда українського футболу, яким є київське «Динамо». Коли я вперше виходив на поле НСК «Олімпійський», навіть не міг подумати, що пізніше стану гравцем «Динамо». Тож дуже задоволений, що зараз маю можливість потрапити до такого великого клубу.

– Якою була твоя дитяча футбольна мрія?
– Коли я був ще школярем, ми їздили до Києва на екскурсії та ходили на старий «Олімпійський». Звісно, я хотів одного разу зіграти на цьому стадіоні, адже знав, які легенди виходили на це поле – Лобановський, Блохін, Шевченко. Зараз моя мрія здійснилася.

– З кого ти братимеш приклад у київському «Динамо»?
– Я не маю футбольних ідолів. Хотілося б показати свій футбол, в який я вмію грати, та ще більше прогресувати.

– У «Зорі» ти зіграв ледь не кожній позиції в атаці. Де тобі зручніше грати та на якій позиції ми побачимо справжнього Кабаєва?
– Мені зручніше грати і ліворуч, і в центрі, і на позиції нападника (усміхається). Де тренер поставить, там і гратиму. Мабуть, у «Динамо» гратиму зліва, втім, думаю, у нас із Містером буде діалог, і він зможе розкрити в мені нові якості.

– Чи розпочався вже процес твоєї адаптації в «Динамо»?
– Учора я приїжджав на базу та спілкувався з Містером, а також із футболістами. Усі дуже тепло мене прийняли. Багатьох хлопців, із якими ми грали в «Зорі» та збірній, я знаю. Багато є спільних знайомих. Проте все одно для мене це виклик. Нове місто, новий колектив, новий тренер, нова база. Хотілося б уже з сьогоднішнього дня включитися в роботу та якнайшвидше адаптуватися.

– Під яким номером гратимеш у «Динамо»?
– Під 7-м номером. Я хотів взяти 22-й чи 7-й номер, і адміністратор порадив обрати саме 7-й номер, який був вільний. Під цим номером я грав у «Зорі», і розумію, хто носив 7-й номер до мене в «Динамо». Беньямін Вербич – дуже якісний футболіст, звісно ж, із цим номером асоціюється Шевченко. Так, це додатковий тиск, але тим цікавіше буде працювати з такою відповідальністю.

– На кожному українському футболісті зараз лежить велика відповідальність, адже на них дивляться наші герої, воїни ЗСУ, з яких ми беремо приклад. Чи думаєш ти про це, коли виходиш на футбольне поле?
– Не думати про це неможливо. Йде війна, і хочеться в кожному інтерв'ю, за першої ж нагоди, дякувати Збройним силам України, завдяки яким ми зараз більш-менш спокійно живемо. Київ оживає. Кожен хлопець, який виходить у футболці «Динамо», «Шахтаря» чи «Зорі», б'ється на полі та робить усе, щоб люди відволікалися на футбол, адже це гра, яку ми всі любимо. Я бачив багато нарізок, що наші воїни дивляться матчі, і багато представників ультрас пішли на фронт. Звісно, ми думаємо про них і виходимо на поле тільки для того, щоб перемагати.

Ця війна згуртувала нас у всіх сферах і ми зараз маємо триматися разом. Зрозуміло, що на футбольному полі друзів між «Динамо» і «Шахтарем» немає, але за межами поля ми повинні бути єдиними. Я бачив, як клуби вітали один одного в соціальних мережах з перемогами.

– У якій фізичній формі ти зараз перебуваєш?
– Я пропустив тиждень і не готувався до матчу зі «Львовом» через невелике пошкодження. Але сьогодні поспілкувався з лікарем і тренером, і вже сьогодні включатимуся в тренувальний процес. Лише тренування та ігри покажуть, наскільки я готовий.

Спостерігав учора за тренуванням команди, і мені сподобалося, що все проходить на позитиві, спокійно, без криків. Хочу вписатися до цього колективу та робитиму все для того, щоб допомогти команді. Думаю, що теж матиму можливість багато почерпнути від Містера та хлопців, які грають у збірній. Хотілося б, щоб «Динамо» прогресувало, а я – разом із ним.