«Реалізація – слабка сторона Колоса на старті сезону»

– Владе, Колос минулого вікенду зазнав першої поразки в сезоні від Шахтаря. Що завадило скористатися чисельною перевагою?
– До Шахтаря готувалися більше в теоретичному плані, адже ми отримали велике навантаження в Кубку проти ФСК Маріуполь (2:2, 4:5 по пенальті). Другий тайм матчу з Шахтарем показав, що нам потрібно більше працювати над реалізацією. Це не провина лише окремого виконавця, якому не пішло, а вся лінія атаки погано зіграла.

– Виліт із Кубка України стався через недооцінку?
– Я не скажу, що була присутня недооцінка, але ми десь неправильно до цієї гри поставилися. Як і в грі з Шахтарем, підвела реалізація. Моменти є, створюємо їх в достатній кількості, але треба визнати, що це наша слабка сторона.

– Після матчу у представників Колоса були питання по суддівству.
– Коли ти бачиш, що суддя симпатизує Маріуполю зі зрозумілих причин – це одне питання, а коли матч обслуговує рефері з браком компетенції, припускаючись помилок в обидві сторони – є VAR, нема VAR, це говорить про їхню кваліфікацію. Коли людина так помиляється, це дуже дивно.

– Після двох поразок поспіль Колос прийматиме Кривбас. Як оцінюєте шанси проти команди, яка помітно прогресувала?
– Є бажання потішити вболівальників, тренера, президента хорошою грою. Психологічний стан зараз точно не найкращий. Ми розуміємо, що потрібно швидко забувати невдачі та виправлятися в наступному матчі. Кривбас дуже сильно додав порівняно з попереднім сезоном. Дуже класно грають на контратаках. Можуть довго оборонятися, а потім дуже швидко вибігати.

«Минулого сезону Колоса не вистачало на 90 хвилин»

– Колос на старті чемпіонату показав себе різноплановою командою, від якої не знаєш, чого чекати на полі. Відчувається контраст з попереднім сезоном, коли гру, яку можна було взяти, ви зводили внічию.
– Якщо так згадувати кінцівку минулого чемпіонату, нашої команди не вистачало на 90 хвилин. Багато пропускали на останніх хвилинах.

– За рахунок чого команда додала?
– Влітку прийшло багато висококласних гравців. Підготовка до сезону була дуже важкою в плані тактики, поки призвичаїлися до нової схеми. Плюс багато уваги приділяли фізиці, щоб могли витримувати по 90 хвилин.

– За іменами Колос потужно підсилився в міжсезоння. Молодим гравцям є чому повчитися у більш досвідчених одноклубників?
– Швидко прогресуєш, хороший підказ від хлопців. Своїм прикладом демонструють, як потрібно грати. Вони додали в класі, побудові атак, якіснішим став вихід з оборони та гра в перехідних фазах.

– Ідеї, які пропонує тренерський штаб Колоса футболістам, подобаються гравцям?
– 100%! Всім подобається атакувати, володіти м'ячем, а не бігати за ним 90 хвилин його відбирати. Звичайно, й без цього футболу не буде, але коли ти більше часу проводиш в атаці ти отримуєш більше задоволення, коли ти маєш більшій моментів.

«Ти забив гол, тебе тиждень пам'ятають, а далі все треба починати з нуля»

– У вас вже є один забитий м'яч цього сезону. Це додає впевненості, що ви можете грати на рівні Прем'єр-ліги?
– Коли я забив Чорноморцю, то було більше радості від перемоги, щоб команда була високо в таблиці та повернулася в єврокубки. Хочеться досягати амбіційних цілей, реалізовувати кожен момент. Тоді вже можна про щось говорити.

Ти забив гол. Добре. Тебе тиждень пам'ятають, а потім потрібно вже думати про наступний матч. Треба постійно демонструвати рівень, а не вистрілити в одному матчі, а потім зникнути з радарів.

– Колос готовий замахнутися на щось більш серйозне?
– Звичайно, що з грандами буде складніше боротися, але три очки розігруються у всіх матчах першості. Як казав Гвардіола в одному з інтерв'ю: чемпіонат виграється не у матчах з лідерами, а з командами середньої руки.

Можна згадати Динамо в минулих сезонах, коли вони постійно обігрували Шахтар, а в підсумку чемпіонство забирали донеччани. Губили очки там, де було непотрібно. А в кінці сезону ти дивишся в таблицю і розумієш, що десь цих очок могло і не вистачити у підсумку.

Якщо повертатися до нашого першого матчу з Оболонню, то ми повинні були там вигравати, але поле і спека мали вплив на підсумковий результат, хоча обидві команди були у рівних для себе умовах.

В Оболоні нема на стадіоні поливу, це було їм на руку. Це нам заважало грати у свій футбол, рухати швидше м'яч. Це дуже заважало.

– Зміщення матчів на більш пізній час могло б допомогти командам дихати на полі вільніше?
– Це було б правильно, як я вважаю. Буде більш якісний, більш швидкісний футбол. Пекло на полі для обох команд, але якщо б ставили матчі на сьому-дев’яту годину вечора та тур розтягували на кілька днів, то видовищного футболу могло бути більше. Спека на це дуже впливає.

– Після нічиєї з Оболонню Колос виграв два наступних матчі у Вереса та Чорноморця з однаковим рахунком (2:0). Наскільки легко або складно команді давалися шість очок?
– Ми грали проти хороших суперників. Чорноморець створив не менше моментів біля наших воріт, але хочу відзначити роль нашого воротаря Фесюна, який класно проявив себе у перших матчах, якщо порахувати кількість сейвів за всі матчі. Дуже велика заслуга була нашого воротаря. Він виручав у тих моментах, коли ми думали, що гол неминучий.

– Якщо пригадати події матчу з Вересом, наскільки рівненська команда змінилася після зміни тренера?
– Я не помітив великої різниці, але вони дуже добре нас вивчили. Закривали зони, починали атаки через Блізніченка. Намагалися виходити з оборони через пас. Напевно, з усіх команд, проти кого ми грали, Верес до нас підійшов найбільш підготовленим.

– Колос став першою командою, яка змогла відібрати очки в Руха, який нині лідирує. Не було такого відчуття після гри, що могли взяти максимум?
– Ми розуміли, з якою командою нам доведеться грати. Очікували важкий матч. З нашого боку ми показали непоганий футбол. Створили багато моментів, забили першими. Схожий гол вийшов у грі з Вересом (2:0)

Далі гра пішла не за нашим сценарієм, пропустили м'яч, заробили червону картку. Я вважаю, що рефері припустився помилки, коли вилучив Золотова. За моментами та якістю гри результат можна назвати непоганим. Це додає впевненості перед наступними матчами

– З яким планом на гру Колос виходив на матч у Львові?
– Ми розбирали суперника, але хотіли грати проти Руху, відштовхуючись від своєї гри. Не залишати позаду вільних зон, бо в них дуже швидкі та технічні футболісти, які можуть цим скористатися. Ми розуміли, що можемо бути покарані за помилку, але не відмовлялися від свого футболу ? швидких атак, довгих передач.

– Ніхто не хотів поступатися і це було досить помітно.
– Для дуже важливо, щоб наш футбол подобався вболівальникам, які могли отримати задоволення від гри Колоса. Якщо десь ми можемо відставати у якості гри, то хоч за видовищністю не відставати від топ-чемпіонатів.

«В Колосі тобі завжди допоможуть та не залишать в біді»

– У свої 20 ви пройшли через низку випробувань, коли ви отримали важку травму, але ви знайшли у собі сили повернутися у футбол.
– Кожен футболіст у своїй кар'єрі переживає не лише хороші моменти. Так, було важко. Довелося після Динамо йти практично в нікуди, але я хотів грати в футбол. Я розумів, що залишатися в U-19 – це не вихід. Мене навіть не хотіли брати в Чорноморець, коли група футболістів прийшла в команду з Морозом на півроку. 

Я вирішив ризикнути. Поїздив на перегляди. Довго був без команди, а потім поїхав до Колоса. Я їм підійшов, а мені дуже сподобалося у Ковалівці. Ставлення тут до футболістів з боку керівництва дуже надихає.

– З ходу вписалися у родинну атмосферу, яка панує в Колосі?
– Ви правильно сказали. Тут тобі завжди допоможуть, не кинуть в біді. Особливо це проявилося під час війни, коли президент клубу особисто вирішував питання з евакуацією сімей.

Мене тоді не було в команді, але розповідали, що все село об'єдналося у складний момент. Ніхто нікого не кинув та допомагали один одному. Хлопці займалися гуманітаркою. Це найкраще всього описує ставлення Колоса до футболістів.

– Вас не було в команді, адже у перші місяці війни стали на захист України зі зброєю в руках. Цей досвід змінив вас, як особистість?
– В футбольному плані ? не знаю, а в повсякденному житті став більш відповідальним. Подивився на життя іншими очима. Став цінувати сімейність, людей, які поруч з тобою, життя.

Раніше в мене були проблеми з дисципліною. Різни моменти бували в Динамо і Колосі, але зараз цього вже немає. Люди з мого оточення почали частіше звертати на це увагу. Я розумію, що якась внутрішня трансформація зі мною відбулася.

– З'явилась відповідальність?
– Так. В армії, якщо надійшов наказ, ти маєш його виконати. Як індивідуалісту, це було саме найважче. Ти повинен виконувати те, що говорять командири. Не має значення ? це на бойових позиціях або в тилу просто піти щось забрати.

«Під час служби в армії вірив, що повернуся в футбол»

– Поправте, якщо я неточно висловлюсь. Ви вступили до лав ТРО, а потім проходили службу у ЗСУ?
– Ми були спочатку у Києві в теробороні. Ніхто не знав, що буде, адже перші тижні тут були гарячими. Коли орки в кінці березня відійшли з-під Києва, в Україні ухвалили закон, згідно з яким підрозділи ТРО можуть бути направлені у інші гарячі точки. Місяць ми провели у навчальному центрі, а потім поїхали на Донеччину.

– В армії складно було порозумітися з побратимами, які могли вдвічі старшими за вас бути?
– На весь батальйон з 800 чоловік хлопців мого віку було 5 чоловік. Десь розумієш, що можна невдало пожартувати, адже не всі тебе зрозуміють, а ставлення до тебе, як до маленького хлопчика

– На Донеччині ви потрапили безпосередньо у справжній театр бойових дій. Що найбільше запам'яталося, поки ви були там?
– Це стрес, особливо для хлопця у 19 років. Декілька моїх побратимів загинули. Для когось це було легше, а для когось важче. Доводилося відчути на собі, коли насипають різним видом озброєння, а тоді можливостей відповідати було менше.

– Скільки ви там були?
– Два місяці.

– У вас була можливість підтримувати форму до відновлення чемпіонату?
– Коли в мене був вільний час, я тренувався у Краматорську. Я домовився з директором клубу, який діставав мені м'ячі. Я туди приходив і займався повноцінно. Старався не закурити, адже товариші по службі десь травили мене, що і я почну палити. Але я вірив, що я повернусь у футбол.

Наскільки це можливо я старався підтримувати себе у формі та тримати режим. Я міг бути там і півроку і більше. Здавалося тоді, що все досить швидко закінчиться, ми переможемо, але реальність диктує свої часові рамки.

– Ваш партнер по команді Андрій Богданов, який так само проходив військову службу, критикував ідею з відновленням чемпіонату під час війни.
– Багато чого тоді не було зрозуміло. З часом усвідомлюєш, що потрібно на деякі речі варто подивитися менш радикально. На мій погляд, спорт повинен бути. В мене брат молодший займається футболом. Дуже здорово, що навіть в такий час діти мають можливість ходити на заняття.

– Наскільки швидко адаптувалися до цивільного життя?
– Я пробув там не так багато часу, тому мені легше. До хорошого звикаєш досить швидко:) Менше місяця знадобилося, щоб набрати форму, а тренерський штаб ледь не з перших ігор почав брати мене в заявку.
Десь у фізичному або тактичному плані я не був в порядку, але головний тренер в індивідуальних бесідах говорив, що на мене розраховує. Не віддали в оренду, не зачохлили на банці. Це тебе дуже мотивує.

Якщо я не помиляюся, після звільнення зі служби я вже через день був на тренуванні. Батьки та друзі дуже сильно мене підтримували. Багато розмовляли, але тоді я усвідомив, що дуже скучив за футболом.

«Вишняк знайшов до мене підхід»

– Ярослава Вишняка відзначають, як дуже розумного тренера, який постійно самовдосконалюється, експериментує, шукає нестандартні рішення. Його роль у вашій кар'єрі можна назвати визначальною?
– Ви праві на 100%. Під його керівництвом я почав грати в першій команді. Деколи я на нього ображаюсь, коли він не ставить мене в основу і хочеться більше часу проводити на полі. Але йому вдається знаходити аргументи, які я приймаю, щось для себе можу взяти корисного,

– Молодому футболісту завжди хочеться грати всі матчі. Як привчаєте себе до того, аби на першому плані були інтереси команди?
– Я свідомий того, що тренер собі не ворог. Від цього залежить результат. В мене може бути кисле лице, але я повинен за той час, який мені відведений, я маю викластися на повну.

В команді панує настільки класна атмосфера, відношення між гравцями дуже гарне. Я не знаю, як потім дивитися хлопцям в очі, якщо це може нашкодити нам. 

Якщо тренер бачить, що я не в доброму гуморі, він підкликає мене і пояснює свої рішення. Скільки б мені не дали часу класно себе показати. Дуже показовий приклад – останній спаринг з Поліссям, коли зіграли 3:3. Я вийшов на заміну і забив м'яч.

– Спілкуючись з вами не виникає враження, що з тобою говорить хлопець, якому лише 20 років. Хто вплинув на ваше становлення, як особистості?
– Це батьки. Вони завжди говорили, що мені потрібно бути більш відповідальним, адже в якийсь момент ти повинен взяти відповідальність за себе свою родину. Бути гарною людиною, жити по совісті.

У 17 чи 18 років я з'їхав від батьків та почав жити разом зі своєю дівчиною, коли перейшов в Колос. Всі друзі досить самодостатні. Я ще застав період, коли хлопці зростали на вулиці і різні ситуації могли на тебе вплинути.

Також відзначу роль тренерів, які окрім футболу також виховували футболістів бути достойними людьми. В академії Динамо цьому дуже багато аспекту.

– В Динамо ви попрацювали з Ігорем Костюком. Можна робити висновок, що з вами було ох як непросто:)
– Всяке бувало:) Зараз, коли подорослішав розумієш, що він багато правильних речей пояснював. Володимирович в критичних моментах за мене заступався перед керівництвом академії, коли мене хотіли відраховувати.

Він взяв відповідальність за моє перевиховання і в деяких моментах це пішло в плюс.

– Зараз в під першою командою Динамо багато хлопців, з якими ви особисто перетиналися. Що їм заважає стати основними при Луческу?
– В кожного своя доля. Комусь потрібно більше часу, щоб розкритися. Для мене в цьому плані показовий приклад Бражка, який класно показав себе в Зорі та повернувся в Динамо. Вова зараз проходить такий етап, коли потрібно ще більше працювати та брати максимум з того часу, який він отримує від Містера.

– Хто з ваших товаришів по академії Динамо зараз не на слуху, як були Забарний, Бражко, Царенко, але може всіх здивувати?
– Рязанцев, який зараз в Металісті. Дуже якісний гравець. Теж не подарунок в плані характеру, але на свій вік демонструє гарний футбол на дорослому рівні.

– В одному з інтерв'ю ви говорили, що ваш улюблений футболіст – Андрій Ярмоленко. Цікаво буде зіграти проти нього?
– Звичайно, цікаво, адже я застав його ще тоді, коли з дідусем приходив на стадіон, а потім подавав м'ячі на Олімпійському. Пригадую, у 2015 році після гри з Челсі в ЛЧ я сфотографувався з Еденом Азаром, хоча тренери нам забороняли.

– Праймовий Азар є для вас прикладом для наслідування на вашій позиції?
– Якісь речі для себе відмічаєш, коли вже по-іншому починаєш дивитися на футбол. Зараз я вивчаю Холанда. Як він рухається, добігає в штрафну. Як бути націленим на воротах. Десь це мені допомогло забити свої м'ячі на зборах. Хочеться це перенести на офіційні матчі.