– Хороша підготовка до сезону була протягом трьох місяців, – розпочинає Сарнавський. – Прагнули, звісно, стартувати з перемоги, але програли (Колосу 0:1 у першому турі – прим.). Хотілося хоча б одне очко вивезти із Ковалівки, все-таки заслужили, але поки без них. Проте нічого страшного, ще все попереду. У нас хороший колектив, хороша команда, все буде гаразд.

– Далі – Шахтар (розмова відбулася 25 серпня – прим.)
– З такими командами, як Шахтар, хочеться грати, адже ми якраз тренуємось заради таких ігор – перевірити себе на фоні хорошого суперника, це буде лише плюс нам.

– Чи були у вас інші варіанти продовження кар'єри, окрім Кривбасу?
– Можна говорити зараз по-різному, але чи варто обговорювати це, якщо повернувся у Кривий Ріг, не знаю. Все нормально. Я хотів повернутись у Кривбас, так воно і сталось.

– Влітку команда провела активну роботу на трансферному ринку, підписавши понад 10 новачків. Вже згуртувались, зігрались?
– Ще, звісно, у процесі, підлаштовуємось один під одного, шукаємо взаємозв'язок. Так, нова команда, багато новачків, але протягом сезону все налагодимо. Колектив у нас неймовірний.

– Влітку команду очолив Юрій Вернидуб. Наскільки відчувається його досвід у роботі, тренувальному процесі?
– Рука майстра відчувається. Все зрозуміло, все доносять дуже легко. Молодь прислуховується, досвідчені слухають. Ми розуміємо, яку команду він хоче бачити, тому стараємось досягти цього.

– Чому найбільше уваги приділяє тренерський штаб?
– Сучасний футбол вимагає підготовки на фізичному, тактичному й ментальному рівнях. Щоб вигравати, потрібні усі три компоненти. На кожному з них робиться акцент. Розмовляє з нами, з командою, показує наші сильні якості, на яких ми повинні грати. Якщо психологічно ми не будемо готові, то нічого не вийде.

– У Кривбасі працюєте з Тарасом Гребенюком. Його вже, мабуть, можна вважати особливим тренером у вашій кар'єрі.
– Він дуже вимогливий, добре готує мене і решту воротарів. Зараз ми один з одним змагаємось за місце у стартовому складі. Хороший фахівець, однаково ставиться до всіх і вимагає максимальних досягнень.

– Тарас Олександрович в інтерв'ю розповідав, що після його дебютного заняття у статусі тренера воротарі лежали з нашатирем.
– Санич любить, коли його слухають, адже вимагає максимальної самовіддачі. Якось на зборах була запланована одна вправа, він її пояснив, але ми між собою розмовляли, краєм вуха щось ледь почули. Тоді він каже: «Значить, хлопці, треба вам прочистити вуха». Дав нам трохи пострибати, тому тепер його слухаємо (Сміється).

– Як вам Кривий Ріг? Чи відчуваєте, що місто вже зачекалось великого футболу?
– Звісно, місто живе футболом. Торік, коли грали у Першій лізі, то приходило чимало людей. Усі вболівали, переживали, хотіли, щоб ми вийшли в УПЛ. Але зараз така ситуація, що глядачі не можуть прийти на стадіон. Нічого, криворізький фан-клуб нас ще точно побачить вживу. Ми скоро обов'язково зіграємо на повній арені у Кривому Розі.

«Тренер Динамо не побачив у мені задатків. Можливо, не хотів бачити»

– Свою кар'єру ви розпочинали польовим футболістом, але, як ви говорили, доля склалась так, що довелось стати у ворота. Що це був за такий момент?
– Так склалось, що у воротах сподобалось. Конкретного моменту, який на це вплинув, не було.

– SMM-відділ Кривбасу назвав вас «українським Кріштіану в рукавичках». Не хотіли б одного дня вийти десь в атаці або, наприклад, пробити пенальті?
– В атаці ні (Усміхається). У нас там є кому бігати, є фахівці. А так хіба стандартик пробити.

– На тренуваннях чи в матчах?
– Подивимось, як складеться… У Львові вже була домовленість з Єгіше Мелікяном, але не було небезпечних штрафних. А тоді, на жаль, у нього завершився контракт і він пішов.

– У дитинстві вашим кумиром був Ікер Касільяс.
– Стежив за його грою і думав: «Хочу бути схожим на нього». Хочу білі бутси, білі рукавички. Це так красиво дивиться у воротах. Хочу у майбутньому виглядати так, як він.

– Вже виглядаєте так?
– Стараюсь. Принаймні білі бутси й рукавички є.

– У юному віці ви грали в академії Динамо, але, за вашими словами, вас назвали безперспективним. Цей час згадуєте зі сумом чи навпаки з піднесенням, адже довели протилежне?
– Звісно, з піднесенням. Я все ж довів свою профпридатність, мене потім придбав донецький Шахтар, тому все ок.

– Чому з Динамо не склалось?
– Головний тренер (Валерій Шабельников – прим.) не побачив у мені задатків. Можливо, йому не хотілось бачити. Це вже його проблеми. Пам'ятаю, його ще звільнили після цього.

– Далі у вашій кар'єрі був Арсенал і дебют за першу команду проти Дніпра. Поступились тоді 0:3.
– Пам'ятаю цю гру. Дебют не забувається, кожен його пам'ятає. Юрій Бакалов підтримав мене, відкрив шлях у великий футбол. Юрій Михайлович Бакалов і Тарас Олександрович Гребенюк поставили на мене. Слава богу, вдалось.

– Які ще моменти пригадуєте з роботи з Бакаловим?
– Загалом увесь сезон, коли провів 4 чи 5 матчів за Арсенал, за першу команду. Тому вдячний за це.

– Так, 4 поєдинки ви зіграли, у трьох програли й один завершили внічию – проти Кривбасу. У плані вашої подальшої кар'єри це можна вважати якимось збігом?
– 1:1 зіграли на стадіоні Динамо імені Лобановського. Тоді Льопа подав, Самодін забив мені. Не думаю, що це якийсь знак чи збіг обставин.

– Наступним клубом був Шахтар. Ви говорили, що рішення розірвати контракт із Шахтарем було вашим. Не бачили перспективи?
– Хотілось грати. Прийшов тоді Паулу Фонсека, дав зрозуміти, що буду третім. З'явилась можливість розірвати контракт, домовились із Сергієм Анатолійовичем Палкіним та й все.

– Інколи футболісти говорять, що для них є принциповими дуелі з колишніми командами, особливо якщо це Динамо чи Шахтар. Чи є матчі такими для вас?
– Ми щодня тренуємось, щоб з такими командами грати, отримувати кайф, перевірити себе на фоні сильного суперника. Але мотивація у мене на кожен матч однакова, не можу виділити якогось окремого опонента. До кожного суперника треба готуватись однаково. Готуватись до Колоса по-одному, а до Шахтаря по-іншому – дурість. Професіональний футболіст так не думає.

– В ізраїльський Хапоель ви поїхали грати вже під час повномасштабної війни. Як там футболісти реагували на напад Росії?
– Вони вже близько 28 років живуть у стані війни, менш болісно переживають вибухи. Дізнавались, запитували, були в шоці, що таке може відбуватись у 21 столітті.

– Яке було ставлення для вас?
– Було все гаразд. Спілкувались англійською, тепло прийняли. Воротар, який отримав травму і якого я приїхав підстрахувати, допомагав мені, знайшли спільну мову. Цей період був непоганим.

– Раніше ще грали за Ворсклу, Львів, Верес, СК Дніпро-1. З яким періодом в кар'єрі у вас наразі найприємніші спогади?
– У кожній команді по-своєму було добре, всюди подобалось. Але у Львові було комфортно, місто гарне, два сезони повних провів, колектив у нас був хороший, чимало друзів залишилось. Тому Львів виділю.

– Переглядаючи вашу кар'єру, зробив висновок, що вона не є легкою: вам завжди доводилось боротись за місце під сонцем. Чи можна сказати, що зараз ви почуваєтесь комфортно і впевнено у плані ігрової практики?
– Ви правильно зауважили, що у кожній команді я повинен був доводити свою профпридатність. У кожній грі, на кожному тренуванні. Воротар же лише один, він не може змінити позицію на полі, як решта 10 гравців, тому треба завжди показувати свій рівень, щоб тобі довіряли місце в основі. Цим і займаюсь.

– Вас часто хвалять за відбиті пенальті, зокрема у Львові ви запам'ятались шістьма парируваними ударами за сезон. Але ви переконані, що це все збіг обставин. Чому?
– Так і є. Просто везіння, фарт, немає жодного секрету. Сьогодні взяв 5 з 5, а у важливий момент 5 з 5 пропустив.

– Але ж все-таки можна підготуватись до ударів. Суперник має штатних пенальтистів, є статистика про їхні удари з позначки.
– Все життя він, наприклад, бив у лівий кут, а нині щось стукнуло і він пробив вправо. Як пощастить. Це 100% фарт. Або нефарт.

– За який чи які українські клуби ви вболіваєте?
– За Динамо, там грає Микита Бурда – мій найкращий друг. Якщо в Європі, то дивлюсь усі ігри наших команд. Ще когось виділити не можу.

– А зі закордонних клубів?
– Реал, звісно. Також зараз в Англії дуже цікавий чемпіонат, рівень шалений. Челсі 0:3 влетів Лідсу, Ліверпуль не може кілька матчів поспіль виграти, Манчестер Юнайтед дві гри провалив. Це 200% найкраща ліга зараз.

– Вам грати ще чимало, але чи думали ви про тренерство по завершенні кар'єри?
– Рано думати, хочу ще мінімум 10 років пограти. Якби був тренером, то чимало знань міг би передати іншим. У Тараса Олександровича Гребенюка чимало навчився, він розповів, як повинен діяти голкіпер. У цієї позиції дуже багато нюансів, які ми виділяємо, розбираємо, тренуємо. Головний нюанс – м'яч летить у ворота, а ти повинен його зловити (Усміхається).

«Ніколи один одному без ненависті не зможемо дивитись в очі»

– Вас повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало на зборах закордоном. Як про це дізнались?
– Ми були у Туреччині. 23 лютого до мене приїхала дружина на вихідні, зустрів її в аеропорті, заселились у готель, лягли спати. Мій найкращий друг зателефонував їй, бо я не відповідав. Думаю собі: о, це точно поганий знак. Підняв слухавку і так дізнався, що почалась повномасштабна війна.

– Чи всі ваші родичі тоді були в безпеці та є зараз?
– Так, слава богу, батьки у безпеці… Ми в принципі всі у небезпеці, але наразі все нормально.

– Який момент війни вам найбільше запам'ятався?
– Стільки всього поганого сталось з нашими людьми… «Азовсталь», те, що відбувається з Маріуполем, з Харковом, під Києвом. Все максимально трагічні емоції викликає, сум. Нічого, мабуть, не виділяв би. Хіба що наші ЗСУ, які щодня борються, б'ють їх.

– Це якраз те, що ми всі будемо розповідати своїм дітям.
– Живемо в історичний час, тому наші захисники – справжні молодці. Схиляю коліно перед ними, вони просто найкращі.

– Трохи філософське запитання. Що вам дала ця війна? Можливо, переосмислення чогось, нові можливості тощо?
– Мабуть, нічого не дала. Лише негативні емоції у бік наших «братів», як вони себе називають. Думаю, що вже ніколи один одному без ненависті не зможемо дивитись в очі. Вони перейшли усі лінії. Зараз ми їх швиденько виженемо з нашої землі та й забудемо про них.