– З моменту затвердження вас у ролі головного тренера «Колоса» пройшов рівно рік. Як воно – бути керманичем команди Прем'єр-ліги?
– Якщо чесно, то про це навіть не думав. Щоб детально аналізувати специфіку своєї нинішньої роботи немає навіть вільної хвилини. Зрозуміло, я відчуваю велику відповідальність. Але водночас можу відзначити, що ця робота цікава і мені вона подобається. Я, як тренер, намагаюся справлятися з покладеними на мене обов'язками і прагнутиму прогресувати разом з командою.

– Більша частина роботи головним тренером ковалівської команди проходить в умовах війни. Терпіння та сил вистачає?
– Вистачає. Знаєте, ми дуже сподівалися та чекали, що відповідні структури дозволять грати. Ми вдячні нашим Збройним силам, завдяки яким маємо можливість тренуватись та проводити ігри під час війни. Зрозуміло, що особливості настільки складного для всіх нас часу накладають певний відбиток, але найголовніше, що футбол є. Якого рівня – це вже інше питання. У нинішній ситуації язик не повертається скаржитися чи нарікати на щось. Ми усім задоволені.

– Влітку, коли обговорювалося питання про проведення чергового чемпіонату УПЛ, думки футбольних людей розділилися: одні вважали, що потрібно грати, а інші піддавали ідею сумніву з міркувань безпеки. До чого схилялися в «Колосі»?
– Наша позиція була твердою: треба обов'язково грати, і грати в Україні. Ми її дотримувалися, тож нікому не відмовляли у проведенні ігор. Влітку навіть їздили на контрольний матч до Олександрії, яка ще на старті чемпіонату разом з Кривим Рогом та Одесою входила до списку небезпечних міст. Президент нашого клубу одразу сказав, що їздитимемо на матчі до всіх суперників. Зайнявши таку позицію, «Колос» її твердо дотримувався. Ми готові грати на будь-яких полях, на будь-яких стадіонах України.

– До умов проведення ігор у ході війни звикли?
– Думаю, що це зробити вдалося. Хоча на сьогоднішній день немає чіткого алгоритму, як поводитися під час повітряної тривоги в період підготовки до матчу або в його ході. Ми мали ситуацію, коли сирена зазвучала відразу після проведення передматчевої розминки. Так було перед поєдинком із «Дніпром-1». Суддя зібрався було давати стартовий свисток, як було оголошено повітряну тривогу. Ми вирушили в укриття, де протягом півтори години чекали її відбою. Перед матчем із «Олександрією» до нашого виходу на розминку було відстрочено його початок на 15-20 хвилин із тієї ж причини. А у заключному турі осінньої частини сезону, коли ми зустрічалися із «Зорею», на 60-й хвилині пролунала сирена, у зв'язку з чим матч був перерваний на півтори години. Все залежало від ситуації. Бувало, що не догравали у матчах 5-10 хвилин. Звикнути чи пристосуватися до цього на сто відсотків не виходить, та й навряд чи це можливо. Однак усі розуміють обставини, за яких проводиться нинішній чемпіонат, тому ніхто не закочує очі від невдоволення та не нарікає. Що вдієш: пролунала повітряна тривога, пересиділи її, дочекавшись відбою – і далі граємо! У цій ситуації, повторюся, можна лише висловити слова подяки нашим військовим за те, що наш футбол живий, і нехай навіть із певними проблемними накладками, але чемпіонат все ж таки проводиться. І дякувати Богові, що навіть у такому вигляді він проводиться. Ви, журналісти, маєте нагоду його висвітлювати, ми маємо можливість у нього грати, а вболівальники – спостерігати.

– Багато фахівців вважають, що піти на зимові канікули на шостому місці для команди, яка грає в еліті лише четвертий сезон, дуже непоганий показник. Ви такої ж думки?
– Над цим якось не замислювався. Від займаного нами зараз шостого місця до тринадцятого-чотирнадцятого відстань невелика – вона вимірюється всього 6-7 очками. Не є значною вона і до єврокубкової зони – 7-8 пунктів до четвертої позиції. За такої високої щільності ти розумієш рівень «Колоса». Ми знаходимося в тій когорті команд, які рівні за силами і, можливо, за умовами, здатні обіграти будь-яку команду. Як, втім, і втратити очки з кожною з них. І все ж відношу «Колос» до переслідувачів групи лідерів, де більш важливе не займане місце, а та гра, яку демонструємо. Ми розуміємо, в яких саме аспектах нам потрібно її посилювати, щоби стабільно набирати очки. Нинішня позиція «Колоса» тимчасова. Попереду на нас чекає друге коло, від результатів якого і залежатиме, як у підсумку розподіляться місця.

– Цьогорічний сезон «Колос» почав вражаюче, і навіть довгий час перебував у лідируючій групі. Чим би пояснили настільки несподіваний для багатьох стартовий спурт?
– Це плід тієї роботи, яку ми провели під час зборів, що передували чемпіонату. У цьому заслуга як самих хлопців, тренерського штабу, так і керівництва клубу, яке створило нам умови для продуктивної підготовки до сезону у Ковалівці. У її ході ми провели багато контрольних матчів, обравши правильну стратегію початку чемпіонату. Набрали очки на старті сезону завдяки командній грі як в обороні, так і в атаці, де знаходили свої моменти. Хлопці старалися, були мотивовані – тут склалося все докупи. Але водночас зауважу: «Колос» перемагав у рівних іграх. Я розумів, що ми не перевершували суперників: з рахунком 1:0 обіграли «Кривбас» та «Металіст», 2:0 – «Рух», з «Минаєм» зіграли внічию, 1:1. Повторюся: всі вони проходили в рівній боротьбі, і відчутної переваги, за якої можна було б сказати, що ми йдемо на першому місці із запасом і є претендентами у боротьбі за п'єдестал, у нас не було. Ми усвідомлювали, що ігри, в яких вдавалося перемагати, могли скластися для нас по-різному.

– У матчах на виїзді ваша команда набрала лише шість очок. Цей показник вас, як тренера, напевно, турбує найбільше?
– Так, справді замало очок здобуто в гостях. Але варто враховувати, що у більшості матчів змагатися доводилося як з грандами – «Шахтарем» та «Динамо», так і з провідними командами – зокрема, «Олександрією», «Зорею». Набирати очки з ними не надто легко. Але я розумію, що нам загалом потрібно вибудовувати гру та покращувати її таким чином, щоб можна було набирати очки як на виїзді, так і вдома. Хоча я особливо не поділяю матчі на ці дві категорії. Адже деякі ігри складалися таким чином, що ми могли брати очки і в гостях, і вдома. Що ж, намагатимемося виправляти цю ситуацію.

– У двох поєдинках, які проходили на столичній динамівській арені, вашим підопічним вдалося зіграти внічию з провідними командами – «Динамо» та «Зорею». Отже, стадіон «Динамо» для «Колоса» фартовий?
– (Посміхається). Не знаю, наскільки так можна стверджувати. Насамперед це заслуга хлопців, які своєю майстерністю здобували ці нічиї з сильними суперниками. Наш тренерський штаб також готувався до цих матчів, і вважаю, що він робив це правильно. Що ж до фартовості, то я не став би робити на цьому акцент. Адже один раз буває так, інший – інакше. Скоріше, у даному випадку так склалися обставини.

– Скільки очок, на вашу думку, недорахувався «Колос» у ході осінньої частини чемпіонату?
– Знаєте, коли нашою командою зіграно 15 матчів повноцінного першого кола, то займане місце та кількість очок, є реальним станом справ. А говорити про те, що ми могли зіграти краще, якби нам не завадили ті чи інші причини, я вважаю неправильно. Адже про ті ігри, в яких ми здобували перемоги, наші суперники теж можуть сказати: мовляв, «Колосу» більше пощастило, йому сприяла удача тощо. Тому вважаю, що все те, що має на сьогоднішній день зі здобутого «Колос», справедливе. Якщо ми десь і недобрали очки, то це означає, що нам не вистачило чогось конкретного в кожному з таких матчів. Отже, треба над цим продуктивно працювати.

– Найкращим бомбардиром за підсумками першого кола є півзахисник Павло Оріховський, на рахунку якого 4 реалізовані пенальті. А що ж досвідчені нападники – Володимир Лисенко та Денис Безбородько, які записали на двох лише один гол?
– Зрозуміло, хочеться, щоб наші нападники більше забивали, і робили це частіше з гри, реалізовуючи моменти, що створюються. У низці матчів нагоди, в яких наші форварди мали їх використати, у нас були. Потрібно було забивати та закривати питання, проте цього не сталося. Чому так виходило? Кожен із нападників ситуації мав різні. Володя Лисенко такий футболіст, який через властивості його організму потребує постійної ігрової практики. Але з низки причин не отримував місця у стартовому складі регулярно, тому можна констатувати, що він провів недостатньо часу для того, щоб реалізувати себе. Щодо Дениса Безбородька, то у нього багато передгольових дій. У багатьох забитих м'ячах він брав безпосередню участь, роблячи якщо не гольову, то передачу, яка передувала такій. Скажімо, у заключній грі цього року із «Зорею» після вдало виконаного «стандарту» Денис продовжив передачу м'яча на Болбата, грамотно відтіснив Імерекова, дозволивши першому з них пробити по цілі та забити. Безбородько – гравець штрафного майданчика, який виконував дії, що дозволяли нам вражати ворота суперників. Тож у цьому плані він зіграв дуже корисно.

Варто також зважати на те, що цей футболіст не проходив з нами підготовку до сезону під час літніх зборів. І не лише він. У «Колосі» склалася ситуація, коли після старту чемпіонату до нас додалася група гравців – Чоботенко, Велетень, той самий Безбородько. Повернувся з ЗСУ Богданов, набрав форму вже під час чемпіонату після перенесеної операції Смирний. А ще Ємець, який не грав у футбол рік, а також мав проблеми з виїздом із Білорусі до України Золотов. Можу назвати ще кілька позицій. Загалом у ході чемпіонату до нас приєдналися футболісти, які претендували на місце у стартовому складі. Їх потрібно було вводити безпосередньо під час чемпіонату. На жаль, не завжди вдавалося вгадувати, у яких поєднаннях їх використовувати. Стартові ж матчі цього сезону проводили гравці, які протягом двох місяців готувалися до нього у складі нашої команди. Загалом, намацуючи деякі ігрові зв'язки і намагаючись знайти їх ефективне використання протягом сезону, доводилося непросто. Можливо, певною мірою це позначилося на грі все того ж Безбородька. Спочатку у нас були одні вимоги до нападників, коли ми «в'язали» гру суперника, більше діючи від оборони, а вже по ходу чемпіонату, коли приєдналася група футболістів, хотілося більше комбінаційної гри. Однак усе це потребувало часу, а між матчами його мало. Міняти ж гру в ході сезону було складно. Можливо, для Дениса наші вимоги були новими, тому він не міг їх у повному обсязі виконувати. У цьому випадку має місце стандартна ситуація, коли новий гравець, який прийшов під час чемпіонату, повинен зрозуміти, що ми від нього вимагаємо, а ми зуміємо розібратися в його реальному потенціалі. Бачити його гру в інших командах – це одне, а коли ти працюєш із ним щодня на тренуваннях та бачиш його в іграх – це зовсім інше.

– Кого з футболістів уболівальники не побачать у складі «Колосу» у весняній частині сезону?
– Поки що це відкрите питання, бо до кінця року гравці мають контракти. До того ж, зараз і у нас, і у багатьох інших клубів така ситуація, що нових футболістів брати просто нема звідки. Питання полягає в іншому: потрібно посилювати гру не за рахунок новачків, а за рахунок ефективного розвитку та вдосконалення якостей гравців, що є у наявності. Це важливий аспект не тільки щодо посилення гри «Колоса», але й створення конкуренції всередині команди. По футболістах у нас підібрався непоганий колектив, але у кожного з них своя історія та свій рівень підготовки. Враховуючи, що ближче до кінця осінньої частини сезону нам вдалося вирівняти стан наших підопічних і налаштувати їх на ефективну роботу, це дає надію, що склад «Колоса» зможе прогресувати. Як за рівнем гри, так і за якістю. Тож на сьогоднішній день ніхто команду не покинув. Але не виключаю, що кадрові втрати у нас все ж таки можуть бути. До речі, як і придбання.