– Як почуваєшся в команді, складеної переважно з молодих футболістів?
– Звичайно, різниця у віці відчувається, і це нормально. Але я себе дуже комфортно почуваю з молодими хлопцями, тому що з їхнього боку є повага. Це для мене найголовніше. Якщо я бачу, що мене поважають, то я і сам ставлюся до людини так само. Найголовніше — поважати одне одного, щоб був хороший колектив. І тут уже вік не має значення. І в такій атмосфері цілком припустимі, наприклад, жарти з боку молодого гравця на адресу більш старшого його партнера по команді.

– Хто в цьому плані в «Динамо» найсміливіший, а хто – найскромніший?
– Найсміливіший, напевно, Ванат. А найбільш скромний... Багато таких. Нехай буде Царенко. Але така скромність — це теж нормально. Пам’ятаю, коли Андрій Миколайович Шевченко повернувся в «Динамо», я перші два місяці його на «ви» називав.

Що підкуповує в молоді — це те, що хлопці готові слухати і вчитися. Іноді вони самі підходять і просять поради. Можуть поставити запитання про якийсь ігровий епізод, а можуть поцікавитися нюансами життя, коли виступаєш за межами України.

– Як проходили вибори нового капітана «Динамо» після відходу Сидорчука?
– Цей вибір зробив Мірча Луческу. Він розмовляв і зі мною, і з Віталіком Буяльським. Це нормально. Як нормальним вважаю і вибір капітана. Буяльський заслужив ним бути, він уже багато років у «Динамо». І на той момент він краще за мене знав, що відбувається в клубі, в команді, він краще за мене знав усіх хлопців. Так що все закономірно. Віталік — дійсно лідер не тільки на футбольному полі, так і в роздягальні команди.

Капітанська пов’язка Бражка за відсутності Буяльського? Я думаю, це був невеликий аванс. І демонстрація того, наскільки важлива роль у «Динамо» молодих футболістів, демонстрація того, що ми не боїмося цієї відповідальності, що ми готові до того, що в нас багато молодих гравців, що вони інколи будуть невдало грати, що інколи не буде результату. Зараз така реальність і клуб готовий до неї.

І в цій ситуації ніхто зі старших не образився. Крім Бущана. (Сміється). Жартую!

– З ким або з якою історією в тебе асоціюється Микола Шапаренко?
– Із Зедом із «Поліцейської академії».

– А Бущан?
– Це такий «батя»! Він виглядає, як чийсь батя! (Сміється).

– Буяльський?
– Є такий м’ячик-стрибунець, який стрибає по всій кімнаті. Ось, у Віталіка бувають такі дні, коли він дуже активний у всьому.

– Як почуваєшся зараз? Коли ми тебе побачимо на полі?
– Почуваюся добре. На поле вийти сподіваюся незабаром. Самі розумієте, після важкої травми треба час на відновлення. Потім я пропустив тиждень через застуду, коли тільки почав працювати м’ячем. Довелося знову проводити ту роботу, яку провів до застуди. Найголовніше, що я вже працюю з м’ячем і ніякого болю немає. Сподіваюся, через днів 5-7, якщо коліно не болітиме, то почну тренуватися в загальній групі.

– На скільки відсотків ти готовий?
– Поки що на 0%. Одна справа, коли ти працюєш індивідуально, а зовсім інша, коли тренуєшся в загальній групі — тут зовсім інший рівень інтенсивності, тут все зовсім інше.

– Хотів би отримати виклик до збірної України, якщо вона вийде на Євро-2024?
– Щоб потрапити до збірної України, я повинен грати, і не просто грати, а демонструвати якісний футбол і заслуговувати на цей виклик. Якщо я буду добре грати, віддавати, забивати, то це одне, а просто їхати в збірну — у мене такого в панах немає, я такого не хочу. Я хочу заслужити виклик.

– Чого очікуєш від Андрія Шевченка як президента УАФ?
– Я його, звичайно ж, привітав з обранням на цю посаду. І вважаю, що кращої кандидатури в українському футболі на цю посаду бути не може. Бажаю йому успіху! Упевнений, що ця людина зробить усе, щоб український футбол розвивався. Звичайно, мені хочеться, щоб розвивався дитячий футбол, щоб йому приділялося якомога більше уваги, фінансів. Але треба розуміти, що в нашій країні йде війна, і всі задумки реалізовувати буде непросто. Я знаю, що Шевченко докладе всіх зусиль. Але йому потрібен час.

– Як ставишся до ідеї відновлення молодіжного чемпіонату України (U-21)?
– Тут треба цікавитися думкою всіх клубів. Зрозуміло, що «Динамо» «Шатра» потрібен цей турнір. Ось, скажімо, мені зараз буде потрібна ігрова практика. Де я її зможу отримати? За «Динамо U-19» я грати не можу. За першу команду грати ще не готовий. Я потребую якогось періоду часу для виступів на нижчому рівні, щоб вийти на рівень вищий.

Але якщо говорити про команди, у яких немає такого фінансування, як у «Динамо» і «Шахтарі», то вони просто можуть сказати, що не потягнуть утримувати ще одну команду. І їх теж можна зрозуміти. Треба шукати вихід. Можливо, треба повернути «Динамо-2», «Шахтар-2» і дозволяти їм грати в нижчих лігах.

– У ЗМІ пишуть, що ти в «Динамо» вже береш участь у вирішенні якихось кадрових питань. Це так?
– Ні. Я діючий футболіст і займаюся виключно своєю кар’єрою. Якщо президент або тренер запитають мене про щось, то ми можемо поговорити на ці теми. Але я переконаний, що ти маєш робити щось одне. Якщо ти будеш і тренером, і президентом, і футболістом, то ти все будеш робити погано. Треба робити щось одне.

– Як проводиш вільний час?
– Можу просто розповісти, який вигляд має графік мого дня на зборах. Прокидаюся о 8:30, йду на медобстеження, потім сніданок, потім підготовка до тренування. О 10:30 починається тренування. Триває воно до 13:30. Потім фізіопроцедури. Далі йдуть обідати, відпочиваю, намагаюся годинку поспати. Прокидаюся о п’ятій вечора, йду в зал, де працюю 2−2,5 години. І знову процедури. Вечеря. Відпочинок. Можливість поспілкуватися з родиною, друзями. О 23:00 йду спати.

– Найсильніший легіонер, з яким ти грав у «Динамо»?
– Мбокані, Беланда, Сілва, Віда. Дуже сильні гравці, професіонали і хороші люди.

– Згадай найсмішнішу історію про африканців, які були в «Динамо»?
– Завжди сміявся з Айіли Юссуфа. Він приїхав у «Динамо», виступав тут років 10. І я його тоді запитав, скільки йому років. Він відповів, що 25. Через рік питаєш у нього про його вік, а йому знову 25! Звичайно, всі жартували на тему того, що в Африці дурять суспільство і підробляють паспорти.