– Віктор Анатолійович, добрий день. Наші вболівальники дуже зраділи вашому призначенню головним тренером, тому я буду рада допомогти їм трошки більше познайомитися з вами. Пропоную розпочати таким чином: я буду називати 2 варіанти відповіді, а ви обираєте один. Дисципліна чи мотивація?
– Дисципліна. Тому що людина має бути дисциплінованою. Та праця, яку ми робимо, – футбол, без дисципліни її дуже важко виконувати, грати. Ти можеш бути дуже гарною, імпульсивною людиною, але є спортивна, ігрова дисципліна. Без неї нікуди.

– Давайте поговоримо про дві головні складові вашого тренувального процесу. Про це ви сказали, коли знайомилися з командою. Потім на цьому наголосив Владлен Юрченко в своєму інтерв'ю. Для вас важливі дисципліна та повага. Поясніть, будь ласка, чому саме вони та як вони впливають на результат?
– Повага – це те, на що я звертаю увагу своїх хлопців. Ти можеш вигравати 5:0, але ти маєш з повагою ставитися до тих хлопців, котрі грають проти тебе. Як я кажу, хлопець не може працювати з носом піднятим догори. Ти маєш у кожному матчі ставитися з повагою до суперника, до суддів, до вболівальників. Дисципліна, ми вже казали, це те, що робить тебе трошки кращим, ніж твій суперник, ніж інша людина. Це я зрозумів, коли грав у футбол у Німеччині. Там є таке слово – ordnung, тобто порядок. Це дуже важливо для нас усіх, а для спортсмена, для футболіста – тим більше.

– Чи були випадки у вашій тренерській кар'єрі, коли загалом майстерний футболіст, але йому не вистачало дисципліни і через це ви з ним прощалися?
– Дуже часто. Бо коли я працював у Німеччині, я отримував команду на один рік, і потім, з оцих хлопців, йшли наверх, до іншого тренера не всі. Точно так я отримував знизу також не всіх, бо я так бачив. Буває талановитий хлопець, але він ледар, ти маєш за ним ходити, з ним працювати, розмовляти... А він грає тільки на своєму таланті. І навпаки, є хлопці, які дуже люблять працювати, а таланту немає. Ось таким хлопцям сказати «ні» дуже важко, бо вони на 100% віддаються футболу, тренуванням, дивляться на тебе та чекають від тебе щось таке, що йому допоможе. Але, на жаль, ми приходимо до такої позначки, коли потрібно робити висновки й приймати рішення.

– Що ви обираєте: молодий та перспективний гравець чи віковий, але досвідчений футболіст?
– Я ніколи не дивлюся у паспорт. Мені дуже важливо, що відбувається на полі. Поле – це мірило. Тобі може бути 40 років, як отому хлопцеві, котрий зараз грає в Саудівській Аравії, але він бажає завжди перемагати, тому віддається цій роботі, цьому спорту на 100%. Також є хлопці, які у 17, у 19 років були дуже талановитими, дуже перспективними, але десь загубилися і в 25 років, бачиш в інтернеті, що він уже без команди, без пропозицій. Хоча ти його бачив та він був зіркою у своєму віці. Це дуже складно перейти від юнацького футболу до дорослого. Це психологія, це характер, ти маєш знайти свого тренера, його філософія має підходити тобі. Дуже приємно, коли це трапляється та коли все закінчується хорошим результатом. Тоді можна сказати, що тут ми вгадали. Тому складно сказати, що важливіше. Якщо ми працюємо на майбутнє, то ті хлопці, які молоді й ти розраховуєш, що далі вони зіграють ту роль, яку зараз виконують ті хлопці, які досвідчені та виконують працю, ту програму, яку ми запропонували.

– Кого з досвідчених гравців у нашій команді ви бачите такими, хто має вести за собою команду?
– Я новий хлопець тут, чи вже дядько. Для мене ці кілька тижнів – це ще замало. Проте кожен розраховує та кожен заслуговує на повагу. Тому будемо розраховувати, що кожен з тих, хто вважає себе досвідченим, він зіграє важливу роль у становленні цієї команди.

– Наступне питання: УПЛ чи Бундесліга?
– На жаль, Бундесліга. Бо я тут, в Україні, починав, я тут грав. Потім я переїхав туди, коли мені було 26 років, я відіграв там 8 років, а потім я почав навчатися футболу там. Усе, що я зараз маю – я заробив там, зокрема, ті риси, котрі відрізняють мене від інших. Мене навчали там футболу. Я з задоволенням дивлюсь Бундеслігу, бо це та країна, де я відбувся, як гравець. Проте мені дуже приємно, що я можу працювати в Україні, бо той маленький досвід, який я маю, я хочу передати нашим хлопцям, працювати з ними. Звісно, в такій ситуації в якій ми зараз знаходимося, мені дуже важливо бути тут.

– Для вболівальників, які, можливо, не знають в 1996 році відбувся ваш трансфер до Німеччини, у «Вердері» ви провели вісім сезонів. Що ви відзначили для себе, коли вперше туди прибули, які відмінності між німецьким та українським футболістом?
– Я вже хлопцям казав, що коли ти приїжджаєш у європейський клуб, там є свої правила. Ти робиш те, що там вже стоїть на рельсах, ти стаєш професіоналом. Там ти не можеш вигадати щось, бо до тебе вже все вирішили. Було, що ти ставив запитання та отримував відповідь і ти отримував конкретну відповідь, там немає або-або. Ось так зроблено. Якщо ти приходиш, то маєш акцептувати це. Було складно, бо, як у нас раніше було, ми заїжджали на гру за чотири, за три дні на базу. А там я тільки одну ніч не ночував удома, коли ми їхали на виїзд та ночували в готелі. Виходило, що я шість днів на тиждень був зі своєю родиною та наданий сам собі. Тренування, а після нього – додому. Я там відчув як це, коли звучить «тато». У мене народжувалася дитина, а я був на зборах, не міг забрати. Потім пішли до школи – тато десь грав. А вже в Німеччині я й доньку, й сина забирав зі школи. Це було дуже приємно для мене, бо я бачив, як вони розвиваються. Таке в мене було відкриття, бо там, насамперед, ти людина, а потім ти футболіст. Зараз для мене це слово “тато” – це те, що я прожив та відчув.

У футбольному плані була дуже велика різниця. Будь-яка гра Бундесліги – це мов вистава. Якщо вийдеш о 10-11-й ранку в місто, то ти можеш зрозуміти, що щось сьогодні в місті відбуватиметься. Бачиш вболівальників, котрі приїжджають з інших міст або вболівальники суперників. Уся ця маса людей стягується до стадіону і ми бачимо, що там завжди трибуни заповнені. Ніколи не було такого, щоб вболівальники були байдужими до команди. Ти від цього заряджаєшся і тобі завжди хочеться віддавати всі сили, щоб цей клуб добре себе відчував. У питаннях футболу це було дві дуже великих різниці. Зіграли у суботу чи неділю і до середи там розбирають тур, котрий минув. З вечора середи чи з четверга вже пішло представлення наступних матчів, прогнози, інтерв'ю. Дуже розвинена там структура футболу. Ми дивимося як грають тамтешні команди, виграють Лігу Чемпіонів, борються завжди. Не можна сказати, що там завжди відомий переможець. Згідно зі статистикою, так, це «Баварія», але «Баварію» також можна перемагати, ми це також робили. 

У арбітражі також велика різниця. Я дуже поважаю наших суддів, думаю, що вони чесні, але як вони судять – мені не дуже подобається. 

– Коли так багато часу проводиш в іншій країні, то підлаштовуєшся під їх традиції, менталітет, змінюєшся сам. Чи багато часу вам для цього знадобилося?
– Той час, коли я там був один, це два місяці, було дуже складно. Там був один російськомовний гравець, який мені допомагав. Проте там немає такого почуття дружби. У кожного є своє коло спілкування, з ким ти спілкуєшся, можливо, усе життя. Там ти можеш бути хорошим товаришем. Як усюди, іноземець тягнеться до іноземця, так було і в мене. Ми, коли зустрічалися на стадіоні, ми проводили близько трьох годин разом, тренувалися, жартували, а потім усі роз'їжджалися по домівках і ти знову був наданий сам собі. Такі друзі з якими можна було проводити вечори, вони з'явилися потім. Був мовний бар'єр, я розумів, що  потрібно його якомога швидше долати. Усе пізнається в порівнянні. Те, що вдалося там адаптуватися, велику роль у цьому зіграло те, що діти дуже швидко засвоюють мову. І вони сильно в цьому допомагали мені. Так ми й залишилися там.

– Після ігрової кар'єри ви залишилися працювати в структурі клубу, згодом стали головним тренером. Достатньо багато часу ви провели у “Вердері”. Чи можете сказати, що саме він сформував вас, зробив ту людину, якою ви зараз є, і саме того тренера, яким ви є?
– Так, напевно. Це дуже мені пощастило, що все так склалося. Я приїхав у «Вердер» на два дні потренуватися, а вже ввечері мені запропонували підписати особистий контракт, я його підписав. Уже розпочинався чемпіонат в Україні, був серпень, я мав повертатися до України в «Дніпро» та грати далі. Я зіграв три тури, за цей час команди домовлялися про мою вартість. За мене запропонували гроші, на які в «Дніпрі» погодилися та мене відпустили. Я думав, що в мене буде всього три роки. Але коли я догравав третій рік, мені запропонували залишитися ще на три роки. А коли пройшло 6 років, то мені дали ще контракт на 5 років: 2 роки, як гравцеві, а три тренерської роботи. Таким чином я влився в футбол з іншого боку. Я поїхав додому, а коли повернувся через місяць, то вже ставав тренером, мені дали команду. Коли ти стоїш з усіма та слухаєш одного – це одна справа. А коли всі слухають тебе – це інше, це найскладніше. Проте, коли ти в футболі щось вмієш, щось вивчаєш, щось хочеш довести – цього не потрібно боятися. 

– У житті ви обираєте діловий стиль чи спортивний?
– Діловий. Тренер – це лице команди, це «капітан корабля», який називається «Металіст 1925» сьогодні, учора «Ворскла», раніше “Зоря” та бременський «Вердер». Я хочу, не те щоб мене запам'ятали, але ті речі, щоб ти був охайний, щоб ти був дисциплінований – це те, чого я навчився там, я це роблю. Звісно, є матчі, особливо тренувальні, коли зручніше в спортивному, бо ми на зборах, ми більше працюємо. А так я завжди намагаюся бути бундеслігівським тренером. Там майже всі завжди в солідному. Я собі так завів та дотримуюсь цього.

– Ви завжди перебуваєте у гарній фізичній формі. Чи докладаєте для цього якісь особливі зусилля чи це все генетика?
– Генетика має дуже важливу роль. Але, так, я бігаю. Хоча з кожним роком я стаю все більш лінивим, можна так сказати. Напевно, що ті гени, які я отримав від батька, він у мене також був струнким.

– А в харчуванні себе якось обмежуєте? 
– Я не дуже люблю солодке, бо це не є добре. Я, загалом, знаю, що правильно та знаю, що буває, коли ти вживаєш тільки м'ясо, тільки картоплю, тільки макарони.  А так намагаюсь вживати салати, м'ясо – один-два рази на тиждень, а в основному рибу.

– Які ви дасте поради футболістам, які завершили кар'єру, як їм залишатися в гарній формі?
– Я завжди любив бігати. Я бігаю годину. Зараз, можливо, вже не так, мені потрібна передишка, щоб годину пробігати. Раніше міг щодня бігати по годині, ти багато думаєш, музика грає. Я дуже не люблю програвати, й потрібен час, щоб від цього відійти. Для цього також є речі, які люблю дивитися в інтернеті. Це якісь комедії, читати я дуже люблю. Маю електронну книгу, куди моя донька завантажує мені книжки, які вона каже мені читати. Тож, у мене є тренер тренера. Моя родина – це мої тренери: син, донька та дружина.

А тим хлопцям, які закінчили... Напевне, що вже якісь думки були, коли вони догравали.  Бажаю тільки, щоб ті думки, мрії, які вони хочуть, щоб вони здійснювалися. Ми живемо в такий страшний час, що буває не до футболу. Усім подяка, усім триматися разом і буде все гаразд.

– Про «Металіст 1925». Ви вже певний час провели з командою. Звісно, що мало часу для якихось кардинальних висновків, але, все ж таки, якісь думки ви маєте про команду. Що можете відзначити?
– Як й казав, зокрема хлопцям, тут 80% футболістів, котрі пройшли школу «Шахтаря». Ця школа та «динамівська» є лідерами в країні. Вони всі технічні, вони всі, які можуть грати, напевно, заслуговують грати в УПЛ, у цій команді. Але є речі, які ми маємо, мусимо покращувати, бо футбол це не тільки техніка. Футбол – це тактика, футбол – це здоров'я, ти маєш бігати, як всі. У тебе має бути гарний характер для цієї справи. Відтак, усі ці складові дуже важливі. Якщо ти тільки технічний, але ти не бігаєш і в тебе немає характеру – це також мало. Якщо ти тільки тактика, але ти не можеш пас віддати, коли потрібно та правильно – це також не є гарно. Тож, без цих компонентів дуже складно. Моє завдання це збалансувати, щоб у нас були і характер, і тактика, і щоб ми знали, що ми робимо на полі, і техніка, і бігати. Бігаємо зараз на тренуваннях, це дуже неприємно, але без цього ніяк.

– Як оціните кадровий потенціал зараз?
– Зараз забагато хлопців. Тридцять три, як мені казали, на мою думку, це дуже багато, бо проста арифметика: на гру двадцять хлопців, тоді тринадцять уже невдоволені. Вони кажуть, що ви взяли тренера, який не розуміється в футболі. На наступний день, коли ми граємо, ще плюс десять, котрі невдоволені, бо вони не грають.

Виходить, що дві третини гравців невдоволені тренером, який щойно прийшов. Коли всі ці 33 гравці живуть разом, а з них тільки десять були задоволені вчорашнім днем, тоді автоматично виникає конфліктна ситуація, котра може бути з різними підводними течіями. З цим можна боротися. Я запропонував 24 польових гравці плюс 4 воротарі – це достатньо. Також 2-3 хлопці, які грають за юнацьку команду та тренуються з першою, далі дивимося, як вони розвиваються. Тож, потенціал є, він є усюди. Ми маємо не забувати, що всі бігають, всі мають бажання і ми маємо ні від кого не відставати. Також бігати, хотіти і бути кращими за інших.

– Розкажіть про плани на цей збір, на яку роботу будете робити акцент?
– Перші два тижні ми дихали, щоб наш серцевий м'яз набирав повітря. Далі ми будемо накладати більше сили, щоб у кінці зборів уже більше було спринтів та короткої роботи. Це база. Також ми хочемо змінити принципи того, як ми граємо проти м'яча та принцип, коли м'яч у нас є. Ми маємо його не тільки тримати, а грати вперед та забивати. Для цього є тактичні тренування, відеоаналіз та, звісно, товариські матчі. Вони дуже важливі для нас, бо ми вчора вперше грали (розмова відбувалася після матчу проти «Вольфсберга», – примітка прес-служби), ця інформація є дуже важливою. Від гри до гри ми маємо ставати кращими.

– Як вам умови для підготовки чи є все необхідне?
– Дуже гарні умови. Туреччина, Іспанія, Португалія, Словенія, Австрія – це ті країни, котрі мають дуже гарні умови для тренувальних зборів. Ми всім задоволені. Гарна погода: не спека, не холод. 

– Чи очікувати вболівальникам цієї зими ще на підсилення і щодо як позицій ви, можливо, думаєте?
– Я сподіваюсь, що так і буде. Але не тільки ми хочемо покращуватися. Хочуть покращуватися й футболісти, коли ми їх запрошуємо. Маю на увазі, умови для них. Також є команди, котрі також претендують на того чи іншого гравця. Потрібно ще виграти конкуренцію. У нас є домовленості. Будемо дивитися, я сподіваюсь, що одного чи двох гравців можемо очікувати.

– Криптопартнер «Металіста 1925» криптобіржа WhiteBIT – чи знайомі ви вже з цим фінансовим напрямком чи це чекає на вас попереду?
– Я сподіваюсь, що це чекає мене попереду. У мене голова забита футболом і для мене він стоїть на першому місці. Я думаю, що кожен повинен займатися тою працею, де він вміє щось зробити хороше. Я можу спробувати тут зробити щось гарне, щоб могли мене запам'ятати, що я був тут тренером «Металіста 1925».