У січні один із претендентів на вихід в УПЛ поповнився 25-річним воротарем Олегом Кудриком. За нову команду кіпер так і не встиг дебютувати в офіційному матчі, який було заплановано на 19 березня. Олег не сумнівається, що за Полісся він таки зіграє, однак для початку слід вигнати з України ворога. Про перші дні війни, біль за Маріуполь та гордість за Президента України воротар розповів у інтерв'ю «Футбол 24».

– Увечері 23 лютого у нас вже була інформація про те, що російські війська перебувають безпосередньо під кордоном. Хлопці з Києва та Чернігова вже знали про це. Переживання ставало сильнішим, але у напад не вірилося до останнього. Та ну, яка війна? Ми ж у 21-му столітті живемо.

– Зранку ви прокинулися у новій реальності?
– То була 4-та чи 5-та ранку. Я мешкав у номері з Пилипом Будківським. Спросоння помітив, що він вийшов з кімнати. Коли Пилип повернувся, то розбудив мене словами: "По Києву та Харкову стріляють". Я пережив справжній шок. Кинувся читати новини і пересвідчився у цьому жахітті на власні очі. Тоді зателефонував до рідні у Львів… Перші дні були особливо складними.

– Колектив збирався на наради і вирішував, що далі?
– Такі збори у нас відбувалися щоденно. Ми все ще намагалися тренуватися, щоб просто не сидіти в готелі. Чіткого плану дій ніхто не мав. Ми просто стежили за розвитком ситуації.

– Незадовго до цих подій у складі Полісся певний період часу провів боксер Олександр Усик  Полісся здійснило камбек у матчі проти Вереса – дебют Усика міг завершитись голом . Згодом він повернувся в Україну, де займався волонтерством та вступив до територіальної оборони. Чим запам'ятався Олександр у тренувальному процесі та футбольному побуті?
– Передусім своєю простотою. Це за умови, що Усик – легендарний боксер. Зате у спілкуванні максимально простий і приємний. Ставиться до тебе, як до звичайного пацана із сусіднього двору. Цікаво було послухати його. Наприклад, ми багато розпитували Сашка про підготовку до боїв. Жодної зірковості та зверхності. Я не очікував – він величезний молодець.

– У лютому Полісся сповістило про те, що тренером воротарів команди став Рустам Худжамов. Раніше ви грали з ним пліч-о-пліч у Маріуполі. Як працювалося у новій ролі?
– Разом ми провели трохи більше тижня. Враження лише позитивні. Помітно, що людина розвивається і хоче прогресувати. Рустам – молодий, сучасний тренер. Чесно кажучи, дуже сподобалося з ним працювати і я хотів би продовжити нашу роботу. Але для початку мрію, щоб в Україні якнайшвидше запанував мир, а усі ми повернулися до звичного життя. Безперечно, такого, як колись, вже ніколи не буде.

– Одна з головних чеснот Худжамова – світла голова. Про ситуацію в Україні з ним мали нагоду поспілкуватися?
– Так, не тренувальним процесом єдиним. У Рустама позиція справжнього українця. Зрештою, усі ми хочемо перемоги України та мирного неба.

– Особливо від дій російських терористів постраждав Маріуполь. Саме з Худжамовим у цьому місті ви провели важливий етап своєї кар'єри. Що відчуваєте, коли бачите жахливі фото та відео звідти?
– Страх. Боляче за тих людей, страшенно шкода дітей. Це навіть словами важко пояснити. На наших очах творяться страшні речі. Інколи просто не можу більше на це дивитися. Відчуваю, ніби серце розривається. Зрештою, таке не лише з Маріуполем. Болить у душі за кожне українське місто, за кожну дитину, за кожну людину.

– Маріуполь – класичне індустріальне місто, проте зі своїми красивими місцями. У вас там були улюблені локації?
– Разом із дружиною та дітьми полюбляли гуляти у парку поруч з Драмтеатром. Що з ним трапилося нещодавно, мабуть, всі бачили. Там було дуже красиво і сучасно. На жаль, усього цього більше немає.

– У Маріуполі зникло безліч людей. Усі ваші знайомі на зв'язку?
– Те, що доводилося чути, це справжнє жахіття. Навіть складно було слухати історії людей, які пройшли маріупольське пекло. Майже усі знайомі вийшли на зв'язок, декому пощастило звідти виїхати. Намагаюся допомагати їм на відстані. Невідома доля футболіста Родіона Плакси. Я з ним свого часу близько спілкувався, хоч він і за дубль Маріуполя тоді виступав. Чудовий хлопець, сподіваюся, що все буде гаразд.

– Хто здатний на такі вчинки щодо людей? Як таких істот можна охарактеризувати?
– У мене до них ненависть. Не існує нормальних слів, щоб описати їх. Виродки… Разом зі своїм правителем. Просто зазомбовані люди, зомбоящик. Дивляться свій телевізор і мають свою правду. Виявляється, ми ще й винні. У Туреччині на зборах перетиналися з росіянами-туристами. Вони так на нас дивилися, ніби це ми на них напали, а не вони на нас.

– Українська армія дає гідну відсіч агресору. За місяць спротиву вони неодноразово нас дивували.
– Протягом перших двох днів я думав, що шансів у нас дуже мало. Однак потім ЗСУ розвіяли мій скептицизм. Вони не просто боронили наші території, а й ішли у контрнаступ. У мене є знайомі серед військових, я цікавлюся завжди їхнім життям. Справді захоплений цими людьми. Вони заслуговують на найбільші слова подяки. Їм слід стоячи аплодувати. Зараз намагаємося допомагати усім, чим можемо. Ми не на передовій, але також стараємося. Українці об’єднуються і стоять один за одного.

– Символом боротьби з російським агресором став Володимир Зеленський. Висловлю свою думку – я не чекав від президента такого.
– Відверто кажучи, я теж. Повністю змінив свою думку. Зараз Зеленський – це лідер нації, герой. Людина, яка не боїться. Людина, яка не втекла, вона з народом. І якщо треба, то президент теж візьме зброю і піде воювати. Зеленський – найкращий президент, якого мала Україна. Дуже сподіваюся, що ми відвоюємо нашу країну, а він залишиться на другий термін. Було б справедливо, якби Володимир Олександрович продовжив відбудову нашої держави.

– Іншого підсумку, крім перемоги, не розглядаєте?
– Стовідсоткова впевненість у нашій перемозі. Вірю у наших бійців і не сумніваюся, що Україна виграє цю війну.