Чергове число авторитетного французького тижневика L’Equipe Magazine вийшло в світ із портретом Андрія Шевченка на обкладинці. Головний матеріал видання – інтерв’ю з президентом Української асоціації футболу (автор Жан-Крістоф Коллен) – ми пропонуємо читачеві в перекладі з незначними скороченнями.

...У певний момент можна подумати, що люди в Києві живуть майже так, як парижани чи тулузці. Але настає ніч – і лунає чергова сирена повітряної тривоги. Незважаючи на потужну систему ППО, будинок Федерації футболу України – під загрозою влучання російських ракет. Як, скажімо, стадіон «Локомотив», зруйнований одного січневого ранку, за кілька хвилин до прибуття дітей на тренування. Офіс Федерації розташований зовсім поруч із військовим шпиталем, куди кожного дня доставляють поранених воїнів. У такій атмосфері нас і зустрів Андрій Шевченко.

«Події – це люди серед обставин», написав Шарль де Голль у своїй книзі з військової стратегії «На шляху до професійної армії». Ми побачили більше, ніж просто колишнього футболіста. Нас прийняла людина, чия місія виходить далеко за рамки спорту в надважку для України добу. Шевченко, як і кожен його співвітчизник, усвідомлює, що мова наразі йде про існування цілої держави, про майбутнє нації, котра зачарувала весь світ мужністю та силою духу.

– Учора ввечері на стадіоні імені Лобановського матчу київського «Динамо» передувала тремтлива церемонія на честь уболівальників київського клубу, загиблих на війні...
– Із 2014 року – оскільки для нас війна розпочалася саме тоді – багато вболівальників футбольних клубів загинули на фронті, захищаючи Україну... Ми висловлюємо подяку людям, котрі віддали життя за нашу свободу. У Федерації намагаємося допомагати сім’ям цих уболівальників. Скажімо, організуємо виїзд за кордон під час матчів національних збірних. Адже поки, на жаль, не можемо грати вдома...

– Головна команда України здобула путівку на Євро-2024, подолавши у плей-офф Ісландію на стадіоні в Польщі. Вочевидь, це був дуже емоційний момент для країни та особисто для вас, молодого президента Федерації?
– Так, це було важливо для всіх. Футбол – головний вид спорту в Україні, навколо нього завжди панувала особлива атмосфера. Упродовж усієї доби Незалежності збірна була приводом для національної єдності. А сьогодні – й поготів! Солдати на фронті дивилися матчі плей-офф проти Боснії-Герцеговини та Ісландії на своїх телефонах, планшетах і комп’ютерах. Я одержав від них безліч повідомлень, емоційних відео – прямо з передової. Це були не просто футбольні матчі, це значно важливіше. Й наша збірна сьогодні – більше, ніж просто футбольна команда. Так, для українського футболу важливо брати участь у вирішальному етапі представницьких змагань. Але ще важливіше, щоб великий спортивний форум став трибуною, звідки ми зможемо говорити про Україну, доносити світу наші меседжі.

– Тож гравці збірної мають відчувати великий тиск за результат...
– Вони сповна усвідомлюють відповідальність за носіння цієї футболки. Для кожного з них битися за кольори країни – це гордість. Упродовж відбірної кампанії команда неодноразово переживала непрості моменти. Але всі в колективі знали – як реагувати. Хлопці виявили потужний характер заради країни, заради  солдатів, які тримають фронт. Будь-яку свою розмову з гравцями збірної я починаю з подяки воїнам, усім тим, хто залишає нам шанс продовжувати грати у футбол.

– Після здобуття Україною путівки на Євро ви отримали безліч привітань з усього світу...
– Так, саме безліч. Проте, жодних святкувань із приводу перемоги в кваліфікації ми не влаштовували. Не той час і не та ситуація, щоб святкувати. Відколи почалася війна, для нас усе змінилося...

– Усе змінилося й для вас особисто. Великий гравець, володар «Золотого м’яча», котрий комфортно жив у Лондоні, опинився в Києві, де тепер організовує футбол країни, що перебуває у стані війни...
– Той день поділив життя всіх українців на «до» та «після»... Моя діяльність, наша діяльність – продовжувати розвивати футбол. Війна в підсумку не стала на заваді вже другому чемпіонату країни в Прем’єр-лізі. Знову проведений кубковий турнір, фінал якого був присвячений захисникам Вітчизни. Національна першість проводиться в трьох чоловічих і двох жіночих дивізіонах.

Сприймаю це як велику перемогу України. Навіть уболівальники повертаються на трибуни, незважаючи на те, що деякі матчі по кілька разів призупиняються через повітряні тривоги. Особливо ті, що проводяться у прифронтових містах. Найдовший поєдинок, у Дніпрі, тривав близько п’яти годин! Кожна арена обладнана укриттям, куди після сирени прямують учасники гри та глядачі.

– Продовжувати спортивні змагання за умов, коли Росія планує зруйнувати вашу країну, це дуже символічно.
– Так. Ми не здаємося. Важкі реалії – це перевірка на міцність характеру. Ми шукаємо вихід і знаходимо його, адаптуємося до ситуації.

– Троє українських футболістів у різні часи здобували «Золотий м’яч» – Олег Блохін, Ігор Бєланов, Андрій Шевченко. Стільки ж лауреатів, для прикладу, мають Нідерланди та Португалія. Це певним чином характеризує футбол у вашій державі...
– Україна має чудові футбольні традиції! Зірки минулого отримали сьогодні гідних спадкоємців – Андрія Луніна в «Реалі», Михайла Мудрика в «Челсі», Олександра Зінченка в «Арсеналі»...

– Звістку про початок війни ви почули від матері, котра зателефонувала вам до Лондона. Якою була ваша реакція?
– Не міг повірити. То був справжній шок! Посеред ночі дзвінок від мами, котра в сльозах від жаху розповідала про вибухи десь зовсім поруч. Вона мешкає неподалік від радіолокаційної станції, яка стала однією з перших цілей для ворога.

– Які почуття наповнювали вас у той момент?
– Треба розуміти, наскільки величезною країною є Росія, наскільки величезна в неї армія. Перші хвилини були просто жахливими: я боявся втратити свою країну, втратити все. Знадобився певний час, аби якось зреагувати, потурбуватися про евакуацію родини... Потім були новини про рішення президента Володимира Зеленського залишитися в Києві, про черги з добровольців до військкоматів... Та Україна, наша нація – встояли. Не в останню чергу – завдяки підтримці партнерів, зокрема, й Франції.

– Французька столиця прийматиме чергові Олімпійські Ігри, напередодні яких постало питання про участь російських атлетів. Яка ваша точка зору з цього приводу?
– Гадаю, розв’язана проти України війна не передбачає участі в Олімпіаді представників російського та білоруського спорту.

– Мені згадується один зворушливий образ: Андрій Шевченко грає в футбол із маленькою дівчинкою, котра зазнала серйозної травми...
– Її важко поранило під час вибуху на вокзалі. Відвідавши лікарню, де дитина проходила реабілітацію, я трохи пограв із малечею. І вона почала посміхатися – за твердженням лікарів, уперше відтоді, як її доставили... Крім того, що спорт – прекрасний засіб для спілкування, особливо з дітьми, це ще й дуже дієва терапія. Для Української асоціації футболу один із нинішніх пріоритетів – це саме розробка реабілітаційних програм для інвалідів.

– Нещодавно ви відвідали передову лінію на фронті, зустрічалися з воїнами. Для вас важливо висловити свою вдячність?
– Абсолютно! Саме завдяки цим хлопцям ми живі. Тож, зі свого боку, маємо віддячити їм перемогами на футбольному полі.

– Ваші співвітчизники гратимуть на Євро-2024, змагатимуться на Олімпіаді. Є сумніви щодо того, наскільки їм вдасться повністю зосередитися на виступах, коли в їхній країні війна, коли родини перебувають під бомбами. Як гадаєте, наскільки ми у Франції чи люди в інших країнах усвідомлюють це?
– Це людяно. В зустрічі з такою реальністю цілком природньо не розуміти її по-справжньому. Це – не ваша реальність. Її можна зрозуміти тільки тут. Нам доводиться вести інше життя, де головним питанням є захист наших дітей, нашого майбутнього... У футбольній Асоціації приділяємо цьому питанню багато уваги. Для дітлахів запроваджені численні програми, організовані відповідні курси навчання.

– Чи отримуєте ви достатню допомогу від інших країн, від ФІФА та УЄФА?
– Так, нас підтримують у тих державах, де Україна проводить свої домашні поєдинки – в Чехії, Польщі, Німеччині. Багато федерацій надають допомогу в організації підготовки тренерів, літніх таборів для молоді, у реформуванні суддівства. Ми запроваджуємо спільні проекти з федераціями Англії та Норвегії. Підписані меморандуми про співробітництво з футбольними асоціаціями Італії та Франції.

– Але ваша місія на посаді футбольного президента – це не те ж саме, що, скажімо, діяльність очільника Федерації футболу Франції...
– Напевне, існуючий контекст виводить мене за чисто футбольні лаштунки. Але ви, Франція, нас підтримуєте і, будь ласка, будь ласка, продовжуйте це робити. Ми проживаємо зараз вирішальні часи, всі ми, демократичні держави. Не можемо поступатися, маємо боронити наші цінності. Це час бути стійкими. Для нас це питання – жити чи вже не жити... Я був на фронті, бачив, що це таке. Втім, підтримувати нас – це не тільки питання грошей, це принципова справа. Просто ми, українці, прямо зараз б?ємося за наше виживання. Це бути, або не бути…

«Ви б?єтеся й за нас!..» – цією фразою французький журналіст завершив матеріал, потискаючи руку Андрієві Шевченку перед прощанням.

Переклад і адаптація: Юрій КОРЗАЧЕНКО, Овдій ПІНАЛОВ