Водночас слід зазначити, що особливої заслуги наших тренерів та футболістів у цьому не було – на футбольних аренах Великої Британії та Польщі точно так само би зустрічали і підтримували нашу команду у будь-якому складі із будь-якими тренерами. Не так вийшло із другою задачею – спортивною. Цю задачу наша команда не виконала, не зумівши пройти до фінального турніру Кубку світу. Насправді в цьому немає нічого страшного – стовідсоткових шансів обіграти Шотландію та Уельс збірна Україна не мала заздалегідь. Не пощастило, значить так і буде.

На жаль, процес підготовки до вирішальних поєдинків світового відбору був зіпсований кількома скандалами за участю тренера збірної Олександра Петракова. Саме він несподівано забажав всередині квітня аби одразу одинадцять гравців київського «Динамо» залишили свою команду посеред благодійного турніру Європою і терміново прибули в його розпорядження. Інакше команда не буде готова перемагати Шотландію та Уельс. Керівників та тренерів «Динамо», які були дещо здивовані такою вимогою Петракова, оголосили тоді зрадниками, які не дають збірній здобути омріяну путівку на світовий фінал.

Здивування динамівців було зрозумілим – навіщо забирати у збірну таку кількість гравців команди, якщо реально грати буде троє-четверо? Чи буде корисною підготовка збірної без шести основних гравців, які до кінця травня виступатимуть за іноземні клуби, від керівників яких Петраков нічого не вимагав і ні в чому їх не звинувачував? Можливо, тренер збірної вирішив зробити «Динамо» основою національної команди, що було би досить розумно, і тому закликав на збори увесь основний склад? Але цього точно не могло бути з причин, про які слід писати окрему статтю.

Врешті «Динамо» з Петраковим порозумілося і футболісти поїхали тренуватися під його керівництвом. Чи принесло це успіх? Як ми тепер знаємо, не принесло. Зате стався ще один скандал – трьох динамівців, без яких збірна ще у квітні ніяк не могла обійтися, перед самим початком вирішальних ігор відправили назад. Ніхто не заперечує права тренера національної збірної визначати склад команди з власної волі, але навіщо було виганяти цих хлопців? Хіба вони були би зайвими на лаві запасних аби в разі чого допомогти команді в скрутну хвилину? Невже Бесєдін слабший за Сікана? Невже Буяльський та Гармаш гірші за Пихальонка, Зубкова, чи Ігнатенка? Чому двом останнім не завадила грати за збірну відсутність на зборах, де ніяк не могли обійтися без динамівців?

І взагалі, чи потрібні були ті збори, чому навчили там футболістів, викликаних до збірної? Нічому – команда грала так, як дозволяла майстерність гравців. Жодних тактичних знахідок, жодних несподіваних ходів у грі команди ми не побачили. Те ж саме зі складом збірної – його можна було визначити на дев’яносто відсотків ще за півроку до гри з Шотландією. І це теж нормально – грати мають сильніші! Але чому навколо одних не вщухали скандали, а з іншими все було гаразд?

Як на мене, національна команда зіграла би точно не гірше, якби її сформували на базі київського «Динамо» - у киян добре поставлена гра і практично весь склад український. Треба було лише зміцнити декілька позицій гравцями з інших клубів і ми мали би боєздатну команду. Та чи виконала би вона поставлену задачу? Тепер про це думати вже пізно.

Думати слід про інше. Про те, як у критичних умовах війни зберегти наш футбол. Найперша умова для цього – відсутність скандалів та упередженості. Не час тепер думати про якісь інші інтереси окрім інтересів України. А в її інтересах – сильна національна футбольна команда, яка окрім патріотизму мала би рівень гри, гідний нашої країни. І жодних скандалів!