Міцний народе незламної країни!

Сьогодні 18-й день. 18-й день нашої війни за життя, за Україну, за незалежність.

Початок сьогоднішнього дня був чорним. Російські ракети та авіабомби знову били по нашій державі. Від сходу до заходу.

30 ракет на одну тільки Львівську область. Унаслідок обстрілу Міжнародного центру миротворчості та безпеки загинули 35 людей, ще 134 людини отримали поранення.

Там не відбувалося нічого, що могло б загрожувати території Російської Федерації. І всього лише за 20 кілометрів звідти – кордони НАТО.

Минулого року я чітко попереджав лідерів НАТО: якщо не буде жорстких превентивних санкцій проти Російської Федерації, вона піде війною. Ми мали рацію.

Я говорив протягом довгого часу: «Північний потік» – це зброя, яка вдарить по всій Європі. Тепер це очевидно.

І зараз я повторюю знову: якщо ви не закриєте наше небо, то це лише питання часу, коли російські ракети впадуть вже на вашу територію, на територію НАТО, на домівки громадян країн НАТО.

Сьогодні в Київській області був убитий американський журналіст Брент Рено. Його колега поранений. Це був свідомий напад російських військових. Вони знали, що вони роблять. Але, схоже, не всі на Заході знають, що вони роблять.

На сході нашої країни окупанти вирішили «демілітаризувати» та «денацифікувати» Святогірську лавру Української православної церкви Московської патріархії. На час удару на території монастиря перебували тільки монахи та сотні біженців. Жодної військової цілі у лаврі чи поряд з нею не було. Але російські війська не зупиняються навіть перед ударами по лаврі.

Один лише цей факт демонструє, що вся ідеологія російської держави є просто брехнею.

Сьогодні я відвідав наших хлопців, наших захисників, які відновлюються після поранень у військовому госпіталі. Поговорили. Вручив нагороди. Ордена й медалі – за мужність, за славу для України. І я дуже хочу, щоб моє до них привітання «бажаю здоров’я» спрацювало сьогодні саме так потужно, як і наші Збройні Сили, які утримують ключові рубежі. Вже 18 днів.

До речі, в цьому ж госпіталі лікують і російського військового з Рязані. Він – в одній палаті з нашими захисниками. Отримує ту ж допомогу, від тих же лікарів. Попри те, що робив цей хлопець проти нас, проти України. Але лікарі України його врятували. І це зрозуміло. Бо вони люди, не звірі.

І маємо пройти цю війну так, щоб залишилися ми всі людьми.

Я вдячний усім лікарям і медичним сестричкам, які працюють у Києві, в Дніпрі, у Вінниці, у Львові, в Чернігові, на Донбасі, у Харкові, у Мелітополі, у Маріуполі...

Усім!

Військовий госпіталь міста Маріуполя.

Військовий мобільний госпіталь міста Покровська.

Військовий мобільний госпіталь міста Часів Яр.

Військово-медичний клінічний центр Східного регіону.

Військовий госпіталь міста Черкаське.

Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, місто Вінниця.

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, місто Львів.

Військово-медичний лікувально-реабілітаційний центр, вийшов з Ірпеня, але продовжує працювати.

Усім вам – щира подяка!

Від усіх нас. Від усіх українців.

Заїжджав сьогодні й на блокпости. Не хотів, щоб це було дуже публічно. Просто підтримати наших хлопців, поговорити. Мужні хлопці, веселі хлопці, які захищають Київ і знають, що ми переможемо. Відчувається це.

Переможемо завдяки тому, як тільки ми, українці, вміємо гуртуватися. Уміємо завжди пам’ятати про своїх. Своїх – по духу, по серцю, по щирості.

Зустрів там, на блокпосту, надзвичайну людину, яка щоденно підтримує наших захисників, щоденно привозить їм каструлю з борщем, справді смачним, справді українським. Просто від душі. І я знаю, що саме на таких людях століттями тримається наша держава. Саме завдяки таким людям ми переживемо будь-які чорні дні. Бо ми – разом. І ми завжди захищаємо своїх. І своє. Не за гроші. Без примусу. Не як ті, хто прийшов до нас. А тому що ми – українці.

Важливі міжнародні переговори. Болгарія, Словаччина, Чехія, Румунія, Польща, Британія. Відчуваємо підтримку цих країн. Відчуваємо підтримку нашої армії. Це важливо.

Говорив також і з Шарлем Мішелем, Президентом Європейської ради, про нашу європейську перспективу, яка стає реальністю.

Тепер щодо переговорів з Російською Федерацією.

Щоденно у відеоформаті говорять представники делегацій наших країн. У нашої делегації завдання чітке – зробити все, щоб відбулася зустріч президентів. Зустріч, на яку, я впевнений, очікують люди.

Зрозуміло, що це складна історія. Тяжкий шлях. Але шлях потрібний. І наша мета – щоб у цій боротьбі, у цій переговорній складній роботі, Україна отримала необхідний результат. Необхідний для нас, для миру і для безпеки. Щоб ми мали гарантії – нормальні, дієві. Не як за «Будапештом» і не як у нашому небі. А такі, щоб українці могли сказати: ось це працює, ось це – гарантії.

Говорити потрібно.

Спрацювали понад десять гуманітарних коридорів. Київська область, Луганська область... За добу врятовано 5550 людей. За шість днів – вже понад 130 тисяч. Говорити потрібно.

І це також – завдяки переговорам. Маємо це розуміти.

На жаль, у Маріуполь гуманітарний коридор був перекритий. Знову. Ми зробили все, що необхідно. Забезпечили тишу. Російські війська зірвали рух вантажу та автобусів.

Але будемо пробувати знову. Будемо пробувати ще. Доти, доки не зможемо допомогти нашим людям. Бо вони – наші. Нашому Маріуполю. Героїчному Маріуполю.

Українці! Українки!

Ми проходимо найстрашніше випробування у нашій історії, у нашому житті.

Ми захищаємо найдорожче, що в нас є.

Ми повинні триматися. Ми повинні боротися.

І ми переможемо. Я знаю це. Я в це вірю.

Слава вам!

Слава нашим людям!

Слава нашим героям!

Слава Україні!