Найважчий рік у новітній історії України для її футбольної збірної завершився невдало. Як це з нею часто трапляється, команда зупинилася за півкроку від тріумфу. Точніше, навіть від двох, що ще образливіше. Обидва головні завдання – вихід на чемпіонат світу, повернення до елітного дивізіону Ліги націй – виконано не було. Тому зараз стільки розмов щодо персони Петракова – «піти не можна залишити», все ось це.

Звичайно, обставини, які супроводжували виступи української команди останніми місяцями, були винятковими. Але давайте абстрагуємося від них (розумію, це непросто) і підіб’ємо підсумки року – а він для нашої національної збірної вже завершений – як є, «у вакуумі». І отримаємо якийсь феномен. Очевидно незадовільні результати при більш ніж пристойному результаті. Так, ми про старі добрі голі цифри, які неупереджені, але не завжди об’єктивно відображають картину. Ось, помилуйтеся таблицею.

Рік   І     В     Н     П     О     %О    %П

1994  3     1     1     1     4     44    33

1995  7     3     0     4     9     43    43

1996  3     2     0     1     6     67    67

1997  9     4     3     2     15    56    44

1998  3     3     0     0     9     100   100

1999  9     2     6     1     12    44    22

2000  3     2     0     1     6     67    67

2001  9     2     6     1     12    44    22

2002  3     1     2     0     5     56    33

2003  5     1     2     2     5     33    20

2004  5     3     2     0     11    73    60

2005  7     4     2     1     14    67    57

2006  8     4     1     3     13    54    50

2007  9     3     2     4     11    41    33

2008  3     2     1     0     7     78    67

2009  9     4     3     2     15    56    44

2012  6     1     2     3     5     28    17

2013  9     7     1     1     22    81    78

2014  4     3     0     1     9     75    75

2015  8     4     2     2     14    58    50

2016  7     2     2     3     8     38    29

2017  6     3     0     3     9     50    50

2018  4     3     0     1     9     75    75

2019  8     6     2     0     20    83    75

2020  5     2     0     3     6     40    40

2021  13    4     6     3     18    46    31

2022  8     4     2     2     14    58    50

Усього      173   80    48    45    288   55    46

Тут ми порахували всі офіційні матчі збірної України (відбори ЧС та ЧЄ, фінальні стадії цих турнірів, Ліга націй із 2018 року), розбивши їх для наочності за роками. І – ігри, В – перемоги, Н – нічиї, П – поразки, О – очки (три за перемогу, одне за нічию), %О – відсоток набраних очок від максимального, %П – відсоток перемог від загальної кількості матчів.

І що ми бачимо? Очевидний висновок: у році, що минає, показаний результат вищий середнього!

Лише п’ять разів (з 27) наша збірна набирала більше балів за календарний рік. І двічі – стільки ж. Так, тут природним чином треба обмовитися про нерівну кількість щорічних матчів. Довгий час у парні роки, коли команда України регулярно пролітала повз фінальні стадії ЧС/ЧЄ, вона грала лише по три поєдинки – восени, на старті кваліфікації у наступний турнір. Зате регулярно віддувалася по непарних. Особливо тут виділяється постковідний, але передвоєнний 2021-й. 13 матчів за рік (не рахуючи товариських) – рекорд із запасом! Ех, а можна було повторити – обіграти Уельс, а в Катарі дійти до чвертьфіналу.

Продовжуємо. Лише двічі за рік Україна здобувала більше перемог. 2013-го на ефекті свіжості від приходу Фоменка; лише одна поразка за той рік, але вона і стала фатальною – розгром на «Стад де Франс». 2019-го команда Шевченка ковзанкою проїхалася по кваліфікації Євро-2020. Ці два роки виділяються у плані крутості відсоткових цифр. 1998-й залишимо за дужками – там було лише три поєдинки, причому два з явними андердогами.

Відсоток набраних очок: 10 разів було краще, 15 – гірше. І одного разу – так само, 2015-го. Навіть різниця м’ячів однакова, тоді було 11:4, зараз 13:6. Ось тільки післясмак не порівняти. Сім років тому «синьо-жовті» щасливо відібралися на ЧЄ, вперше в історії пройшовши континентальний плей-офф. Обидві поразки були отримані від Іспанії, що виграла групу. Тепер же кожен із програшів – у Кардіффі та Глазго – став фатальним.

Відсоток перемог – у той самий степ. Десяток разів було краще, у 13 випадках – гірше.

А тепер припиняємо абстрагуватися та занурюємо ці цифри у жахливі умови воєнного часу. Матчі переносилися з весни на літо, інші – з літа на осінь. Команда довго не збиралася, а коли зібралася, їздила по континенту далеко від дому і грала з ким попало. Перед плей-офф ЧС більше половини гравців не мали практики півроку.

Ось під таким соусом все бачиться якщо не в райдужному, то набагато оптимістичнішому світлі. Так, програно кваліфікацію на світ – але так було регулярно, з не менш сильними командами та різними тренерами, починаючи з самого Лобановського. І, знову-таки, у мирні та спокійні часи, за більш сприятливих умов.

Залишились у Лізі B? Що ж, тут нам поки що і місце, суперники і тут гарні. Третій кошик при жеребкуванні євровідбору? Не критично, з нинішнім допуском.

А перш ніж вимагати негайної відставки Петракова, давайте спершу поставимо класичне запитання: «Яка розумна цьому альтернатива?» Тут і зараз?