Незламний народе найсміливішої країни!

Пам'ятаєте, як у Росії хвалилися, що захоплять Київ за 48 годин? Натомість Україна дає відсіч ворогу вже 48 днів. Сьогодні варто це згадати.

Згадати, що російське керівництво сподівалося побачити парад окупантів на Хрещатику вже за кілька днів після 24 лютого, після початку вторгнення. А бачить щодня стрункі ряди окупантів, яких наші захисники відправляють у пекло.

За 48 годин, які розтягнулися вже на 48 днів, російська армія вийшла на рівень незворотних втрат вищий, ніж Радянський Союз за 10 років війни в Афганістані. Вищий, ніж Росія – за дві війни в Чечні.

Общий список «двухсотых» для России уже очень скоро достигнет отметки в 20 тысяч. Буквально на днях, если не уже сегодня вечером.

А что потом? 30 тысяч убитых? 40 тысяч?

Сегодня в России в очередной раз прозвучало, что их так называемая «спецоперация» якобы идёт по плану. Но, если честно, никто в мире не понимает, как вообще мог появиться такой план.

Как мог появиться план, который предусматривает гибель десятков тысяч своих же солдат чуть больше, чем за месяц войны? Кто мог утвердить такой план? И какой финальный уровень своих же потерь для этого человека приемлемый?

Десятки или всё-таки сотни тысяч погибших россиян?

Очевидно, что количество убитых мирных украинцев в Москве вообще никого не волнует.

Там говорят, что делают всё ради людей, ради Донбасса... Но даже во времена Второй мировой войны Донбасс не видел такой жестокости за такое короткое время. И от кого? От российских войск.

На Донбассе же повторили и историю блокады Ленинграда. Зачем? Что бы об этом сказали люди, которые погибли или чуть не погибли в Ленинграде во время нацистской блокады? Что бы они сказали про блокаду Мариуполя?

Також сьогодні пролунало з Росії, що масові вбивства, скоєні російськими військовими в Бучі, це нібито «інсценування».

Чомусь не прокоментували ще масові вбивства в Бородянці, Гостомелі, Макарові, в містах і селах Чернігівської, Харківської областей, на Донбасі.

Немає у світі стільки «інсценувальників», скільки в російській армії є вбивць.

Відповідальність за воєнні злочини неминуча.

Як приклад можу навести сьогоднішній результат Служби безпеки України.

Дуже символічно, що саме у День космонавтики був затриманий пан Медведчук.

Він ховався 48 днів. А ось нарешті вирішив спробувати втекти за межі нашої держави. Що ж, для цього «космонавта» – у поганому сенсі слова – не спрацювало знамените «Поехали!».

Вважаю особливо цинічним з його боку використовувати військовий камуфляж. Намагався так замаскуватись. Ось такий «вояка». Ось такий «патріот».

Що ж, якщо Медведчук сам обрав для себе військову форму, він підпадає під правила воєнного часу.

Пропоную Російській Федерації обміняти цього вашого хлопця на наших хлопців і наших дівчат, які зараз у російському полоні. Тож важливо, щоб наші правоохоронні органи та військові також розглянули таку можливість.

З'являється дедалі більше свідчень та інших офіційних даних слідства про жахливі злочини окупантів у тих районах, куди вони змогли, на жаль, зайти. Про нелюдську жорстокість російських військових щодо до жінок, до дітей. Про численні зґвалтування.

Не всі серійні ґвалтівники доходили до такого ступеня жорстокості, до якого дійшли російські солдати.

Безумовно, ми встановимо повну правду про всіх цих нелюдів. Скільки б часу та зусиль для цього не знадобилося, ми всіх знайдемо.

І хай Медведчук вам буде як показовий приклад. Навіть колишній олігарх не врятувався. Що вже говорити про набагато простіших злочинців із російської глибинки. Дістанемо кожного.

З великою увагою сприймаємо вчорашні повідомлення про застосування в Маріуполі проти захисників міста боєприпасу з отруйною речовиною.

Поки не можна робити стовідсоткові висновки про те, що саме це була за речовина. Зрозуміло, що в заблокованому місті неможливо провести повне розслідування і повний аналіз.

Але, враховуючи неодноразові погрози російських пропагандистів щодо застосування хімічної зброї проти захисників Маріуполя і враховуючи вже неодноразове застосування російською армією, наприклад, фосфорних боєприпасів в Україні, світ має реагувати вже зараз. Реагувати превентивно. Бо після застосування зброї масового ураження будь-яке реагування вслід нічого не змінить. І буде виглядати лише як приниження для демократичного світу.

Сьогодні у зверненні до парламенту, до народу Литви, а разом з тим і до всіх європейських народів наголосив на тому, що шостий пакет санкцій Євросоюзу проти Росії обов'язково має містити нафту.

Досить множити недостатньо сильні санкційні пакети. Все одно доведеться визнати, що тільки відмова Європи від російських енергоносіїв та повне обмеження російської банківської системи може бути аргументом для російського керівництва, щоб шукати мир. Без цього Москва шукає військове рішення.

Говорив також сьогодні з канцлером Австрії Негаммером, який напередодні зустрічався з очільником Росії. Обмінялися деталями щодо цієї зустрічі.

Багато хто любить зловтішатися з окупантів, тролити їхні провали, рівень підготовки їхніх солдатів та сумнівну якість «новітньої» російської техніки, яка була розроблена за останні 20 років і поступається радянським зразкам. І це правильно. Це справедливо.

Але водночас ми маємо розуміти, що не всі російські танки глохнуть у полі. Не всі солдати ворога просто втікають із поля бою. І не всі вони строковики, які не вміють нормально тримати зброю в руках.

Це не означає, що ми маємо їх боятися.

Це означає, що ми не маємо применшувати заслуг наших бійців, нашої армії.

І я вкотре хочу подякувати їм, усім нашим захисникам і захисницям. Я не втомлююсь це робити. І хочу, щоб ми з вами не втомлювалися говорити їм найголовніше: ми віримо у вас. Ми пишаємося вами. Ми захоплюємося вами.

Ми пишаємось і всіма нашими людьми, які попри окупацію виходять на вулиці. Протестують. Виганяють окупантів так, як можуть. Пишаємось усім нашим народом!

Саме тому потрібно завжди підкреслювати: якщо наші міста й села окуповані, то це лише тимчасово. І вони обов'язково будуть звільнені.

Будуть звільнені нашими героями. Причому не тільки силою зброї, а й силою духу.

Такого духу, який майже щоденно демонструють українці та українки в містах і селах півдня нашої країни. У тих районах, які російські війська тимчасово окупували і які наша армія поки що не звільнила.

Хай там що, потрібно протистояти окупантам. Складно, знаю. Потрібно боротися. Протестувати. Захищати нашу національну державність.

І обов'язково – карати колаборантів. Хай роблять «ХНР» десь у себе, у Хакасії, а не в нашому рідному українському Херсоні.

Від сили нашого спротиву в усіх його формах прямо залежить майбутнє України.

Майбутнє всіх нас. Кожного нашого міста, кожного нашого села.

І я вдячний кожному й кожній, хто це усвідомлює. Хто не припиняє чинити спротив навіть тоді, коли здається, що результат – дуже далеко. Бо найтемніший час завжди перед світанком.

І окремо хочу сказати сьогодні тим героям, яким дуже важко. Тим, хто захищає Маріуполь. Батальйон морської піхоти 36-ї бригади морської піхоти. Окремий загін спеціального призначення «Азов», 12-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України. Підрозділи Державної прикордонної служби. Добровольці «Правого сектору». 555-й військовий госпіталь та працівники Національної поліції.

Всім військовим, які борються в ООС, які захищають Харків, Харківський регіон, усьому військовому угрупованню, яке захищає Запорізький регіон, захищає південь. Окремо дякую 92-ій, 93-ій, 95-ій бригадам. Особисто генералу Наєву. І усім безмежно вдячний! Від імені всіх українців.

Кілька хвилин тому я підписав три укази. Державними нагородами відзначено 419 військовослужбовців Збройних Сил України. З них 72 – посмертно.

Також державними нагородами відзначені 30 військовослужбовців Головного управління розвідки України.

Звання Героя України присвоєно підполковнику Васильєву Дмитру Миколайовичу, командиру ракетного дивізіону 19-ї ракетної бригади. Посмертно.

Вічна слава всім нашим героям!

Вічна пам'ять кожному, хто загинув за Україну!

Неминуче покарання всім нашим ворогам.

Слава Україні!