Свій останній – дев’ятий – Кубок СРСР київське «Динамо» здобуло в 1990 році. Через рік Радянський Союз розвалиться, з останнього розіграшу трофею українські команди знімуться, таким чином «Динамо» (Київ) залишиться співрекордсменом турніру на рівні зі «Спартаком» (москвичі, щоправда, здобудуть ще один трофей – Кубок СНД, який окремі статистики дораховують їм чомусь десятим кубком). 

Фінальний радянський кубок динамівці Києва виграють, феєрично розгромивши першоліговий «Локомотив», на чолі якого працював на той час майбутній головний тренер нашої команди.

«Залізниця» поверталася в Вищу лігу 
Станом на 1989/90 роки «Локомотив», перший володар Кубка СРСР, виступав у Першій лізі – перегравши «Ротор» у стикових матчах, підопічні Юрія Сьоміна здобули підвищення в класі й повернулися в «вишку» 1991 року. При цьому московські «залізничники» створили фурор і в Кубку СРСР, вибивши почергово «Кривбас» (3:1, 5:0), «Жальгіріс» (1:1, 3:0), московські «Торпедо» (2:0) та «Динамо» (0:0, по пенальті 4:2).

Цікаво!
«Залізничники» двічі вигравали Кубок СРСР, але на той час уже більше трьох десятиліть не діставалися фіналу цього турніру. Сьомін зумів вивести «Локомотив» у фінал Кубка Радянського Союзу з футболу вперше за 33 роки.

До цього київське «Динамо» сім разів зустрічалося з московським «Локомотивом», вигравши шість із цих протистоянь. «Залізничники» Москви не могли обіграти динамівців Києва з 1976 року. Ясна річ, підопічні Лобановського, які йшли до свого чергового чемпіонства, були великими фаворитами фіналу. До слова, це був десятий фінал Кубка СРСР для київського «Динамо», і за всю історію наша команда лише раз програвала вирішальний трофейний матч. 

На шляху до фіналу 1989/90 «Динамо» (Київ) почергово обіграло «Кайрат» (1:0, 3:1), тбіліське «Динамо» (1:0, +:--), «Металіст» (1:0) та ЦСКА (4:2). Йдучи на свій черговий чемпіонський титул, готуючись до поїздки на фінальний турнір чемпіонату світу ‘90 в Італію, київські футболісти обійшлися без жодної недооцінки, в ураганному матчі завоювавши свій дев’ятий трофей Кубка СРСР.

Шість голів проти одного пенальті
Напередодні фіналу в кожної з команд були свої проблеми: у динамівців не могли зіграти Безсонов, Яковенко, Яремчук і Юран, «Локомотиву» не могли допомогти воротар Юркус і 37-річний півзахисник Гаврилов – легенда «Спартака» та збірної СРСР зламав ключицю в півфіналі. Тим не менш, почали суперники досить активно, і вищий клас динамівців дався взнаки ще на початку зустрічі. 

Воротар «залізничників» Біджієв по-справжньому вступив у гру вже на першій хвилині, коли Кузнєцов підключився на кутовий. Ще кілька атак – і перший гол. Це Михайличенко (один із «сенаторів» у тому складі) вирвався на голкіпера, обіграв його й закотив м’яча в ворота – 1:0. Справедливості заради, Галлакберов міг зрівнювати рахунок – як і Саленко подвоювати, проте воротарі обох команд виручили. 

Натомість, спрацювала зв’язка Дем’яненко – Рац, і останній ударом головою закріпив перевагу киян – 2:0. А коли перед перервою на Михайличенка біля карного майданчика пішов захисник, на відскок встиг Саленко й прицільним ударом метрів із 18-ти запакував м’яча в кут – 3:0. Більш ідеальним перший тайм навіть і не міг би бути.

Після перерви дещицю інтриги повернув пенальті. Це Чанов збив активного Галлакберова, так що Мілешкін потужним ударом з місця не залишив шансу воротарю, який провинився – 3:1. Але інтризі цього вечора було відмовлено в праві на існування. До завершення поєдинку ще тричі м’яч побував у воротах «Локомотива», а молодий нападник Саленко покидав поле героєм - «трюк із капелюхом», хет-трик. 

Спершу, після флангової передачі Шматоваленка, Олег ефектно «розвернув» захисника Соловцова й пробив із близької відстані – 4:1, далі Литовченко, отримавши пас на правому фланзі, підробив під ліву ногу й на виконання запустив по діагоналі в дальню дев’ятку – 5:1, а крапка залишилася за Саленком, який спіймав м’яч на ногу на правому куті карного майданчика після невдалого виносу Нестерова зі штрафного й по дузі запустив за комір Біджієву – 6:1. 

Тут було багато «вперше»: ніколи раніше в історії фіналів Кубка СРСР одна команда не забивала шість м’ячів і не здобувала переваги більше ніж у п’ять голів над фіналістом, Олег Саленко став автором першого хет-трика в фіналах від 1937 року, київське «Динамо» зрівнялося з московським «Спартаком» за здобутими кубками СРСР (по 9), а Валерій Лобановський – особисто з Віктором Масловим (по шість).

Протокол
"Динамо" (Київ) – "Локомотив" (Москва) – 6:1 (3:0)
Голи: 1:0 Михайличенко (19), 2:0 Рац (30), 3:0 Саленко (43), 3:1 Мілешкін (52, з пенальті), 4:1 Саленко (65), 5:1 Литовченко (71), 6:1 Саленко (90).
"Динамо": Чанов, Шматоваленко, Цвейба, Кузнєцов, Дем'яненко © (Лужний, 87), Рац, Михайличенко (Баль, 87), Литовченко, Саленко, Протасов, Заєць (Ковалець, 51). Головний тренер: Валерій Лобановський.
"Локомотив": Біджієв, Нестеров, Мілешкін ©, Аріфуллін, Соловцов, Горьков, Рибаков (Плотніков, 60), Галлакберов, Самаров (Проничев, 60), Сухов (Федін, 72), Чугайнов. Головний тренер: Юрій Сьомін.
Попередження: —
2 травня 1990 року. 15:00. Москва. Центральний стадіон. 15 000 глядачів. +12С. Сонячно
Суддя: І.Тимошенко (Ростов-на-Дону).

Валізний настрій
«Динамо» (Київ) у 1990 році поклало золоті медалі в кубок – це був четвертий (і останній) в історії «золотий дубль» киян у радянському футболі. «Локомотив» (Москва), посівши четверте місце в Першій лізі, грав плей-офф із «Ротором». Підопічні Сьоміна переграли волгоградців – 3:1, 0:1, повернувшись до Вищої ліги чемпіонату СРСР. 1991 рік став останнім для союзного футболу.

Цікаво!
Розгром 6:1 став найбільшою перемогою в історії фіналу Кубка СРСР, а вирішальний матч розіграшу сезону 1989/90 ввійшов у трійку найбільш результативних фіналів за всю історію.

Радянський футбол покладав на Мундіаль-90 великі надії: чиновники очікували медальок для звітності, провідні футболісти сподівалися бути проданими в закордонні клуби, щоб відчути на собі, як там «загнивають» у капіталізмі батраки футболу – професіональні гравці.

Після чемпіонату світу були розпродані багато досвідчених гравців збірної СРСР, у тому числі – низка динамівців Києва. Як відомо, Михайличенко перейшов в італійську «Сампдорію». Протасов і Литовченко відбули в «Олімпіакос», який очолив Олег Блохін. Дем'яненко опинився в НДР, погравши трішки за «Магдебург». Чанов міг підписати контракт з «Манчестер Юнайтед», натомість опинився в чемпіонаті Ізраїлю. Там же опинився Баль. Рац, уже побувавши в «Еспаньйолі», перебрався в «Ференцварош». Саленко – один з найбільш бажаних молодих гравців СРСР – затримався трішки довше. 

Валерій Лобановський дав згоду очолити збірну ОАЕ, тож в останніх п’яти турах київське «Динамо» до чемпіонства 1990 року доводив Анатолій Пузач. 

Радянський Союз, наче Колосс на глиняних ногах, хитався й тріщав під вагою своїх гріхів. Невдовзі було оголошено Декларацію про державний суверенітет України, а через рік – прийнято Акт проголошення незалежності України. 8 грудня 1991 року президенти України Росії та Білорусі підписали Біловезьку угоду, забивши кілок у груди СРСР. В останніх турнірах радянського футболу не брали участь клуби Грузії та країн Балтії, а українські команди знімалися під час розіграшу.

Починалася зовсім нова сторінка історії. Київське «Динамо» йшло назустріч незалежній Україні в синьо-жовтій формі, недвозначно виявивши своє ставлення до вікопомних подій.