Українці! Українки!

Усі наші захисники й захисниці!

Рівно вісім років тому, 26 травня припинив роботу Донецький аеропорт. Досі збереглося повідомлення про це: «Увага! Із 7-ї ранку аеропорт «Донецьк» тимчасово призупиняє обслуговування рейсів. Про відновлення роботи аеропорту буде повідомлено додатково».

Того дня, мабуть, ніхто взагалі не передбачав, як будуть розвиватися події на Донбасі протягом цих років. А потім – і в усій Україні після повномасштабного вторгнення. Ніхто не передбачав, наскільки і як затягнеться слово «тимчасово» в цьому оголошенні про зупинку аеропорту.

Але й того дня, і в будь-який день потім, і сьогодні можна впевнено сказати дві речі.

Перше. Україна завжди буде незалежною державою, і її не зламати. Питання лише в тому, яку ціну доведеться заплатити нашому народу за свою свободу, а Росії – за цю безглузду війну проти нас.

І друге. Катастрофічне розгортання подій все ж таки можна було б зупинити, якби світ поставився до ситуації в Україні як до своєї ситуації. Якби сильні світу цього не загравали з Росією, а реально натиснули заради припинення війни.

Ось просто погляньте на ситуацію зараз. Скільки вже тижнів Європейський Союз намагається узгодити шостий пакет санкцій проти Росії. Поки вона отримує від європейців майже по мільярду євро на день за постачання енергоресурсів.

Звичайно, я вдячний нашим друзям, які просувають нові санкції. Але звідки взялося стільки могутності в тих, хто блокує шостий пакет? Чому їм досі дозволено мати стільки могутності, зокрема й у внутрішньоєвропейських процедурах?

Скільки вже тижнів світ не наважується заблокувати російську банківську систему – усі банки без винятку, щоб позбавити агресора змоги фінансувати не тільки війну проти нас, а й політику створення розколів і криз повсюди у світі.

Скільки вже часу ми боремося, щоб Україні надали всю зброю, яка необхідна, щоб змінити характер боїв і почати рухатися швидше й більш упевнено до вигнання окупантів. Усю зброю, включно з MLRS. З тими системами, які реально необхідні, щоб зупинити цю агресію. Ми впевнені, що завдяки нашим зусиллям ми все ж таки будемо почуті.

За час із 26 травня 2014 року і тим паче з 24 лютого цього року й до сьогодні було безліч можливостей у тих, хто справді має для цього силу, щоб поставити крапку і сказати: тепер Росія справді відчує повну ціну за те, що вона робить проти України, проти європейської єдності і проти свободи як такої.

Теперішній наступ окупантів на Донбасі може зробити цей регіон безлюдним. Попасну, Бахмут, Лиман, Лисичанськ, Сєвєродонецьк вони хочуть перетворити просто на згарище. Як Волноваху, як Маріуполь. У містах і громадах ближче до кордону Росії, в Донецьку, в Луганську вони збирають усіх, кого можуть, щоб заповнити місце убитих і поранених в окупаційному контингенті. Усе це, включно з депортацією наших людей і масовими вбивствами цивільних, – очевидна політика геноциду, яку здійснює Росія.

Сьогодні знову окупантами був обстріляний Харків. На цей час у переліку загиблих – дев'ять людей. 19 поранених. Усі мирні мешканці. Вбиті дитина (п'ять місяців) і батько. Мати в тяжкому стані. Серед поранених у Харкові також дівчинка дев'яти років.

Знову ракетні удари – Сумщина, знову-таки Донбас. Знову значна активізація артилерії окупантів у Запорізькій області. Знову їхні намагання вгризатися в землю на півдні країни.

Тиск на Росію – це буквально питання збереження життів. І кожен день зволікання, слабкості, різних суперечок чи пропозицій «умиротворити» агресора за рахунок жертви – це нові вбиті українці. І це нові загрози для всіх на нашому континенті.

Звернувся сьогодні до парламенту й народу Латвії. Подякував за допомогу, яку Україна отримала, зокрема оборонну. І за ту допомогу, яку латвійська держава й латвійський народ надають зараз. Якби у всіх у світі була така ж рішучість у захисті нашої спільної свободи, як у Латвії та інших партнерів, які не вагаються, то просто не було б усього того зла, яке російська держава наробила Україні, Європі та світу.

Говорив сьогодні з Прем'єр-міністром Нідерландів Марком Рютте. Поінформував про ситуацію на полі бою, про посилення активності окупантів. Обговорили, як можна адекватно посилити спроможність України оборонятися й відбивати ці атаки.

Підписав новий указ про нагородження наших героїв. 180 військовослужбовців Збройних Сил України відзначені державними нагородами, з них 28 – посмертно. Загальна кількість нагороджених станом на цей день – вже понад 16 тисяч. Якщо точно – 16 тисяч 44. За 92 дні. Але зрозуміло, що подвигів і звитяг наших оборонців у сотні й сотні разів більше.

Я вдячний усім, хто тримає оборону. Хто допомагає армії і всім нашим захисникам і захисницям.

І наостанок. Зазвичай цими днями у травні ми відзначаємо останній дзвоник у школах і вітаємо хлопців і дівчат із початком нового етапу в житті. Відверто кажучи, світлішого етапу, ніж дитинство. Бо нарешті в житті з'являються можливості. Дорослі можливості. Але при цьому дитинство ще остаточно не закінчується.

Цьогоріч в Україні немає цієї нашої традиційної шкільної святковості. І це зрозуміло. Такий час. Така ситуація. Та й не в усіх школах України навчання в цьому році завершується саме в травні. Та й не всі випускники зараз на території нашої держави.

Але що незмінно – яким би не був час і якою б не була ситуація – треба не втрачати свої можливості. Треба боротися. Треба розвиватися. Треба захищати свою свободу й уміти користуватися цією свободою.

А отже, треба бути освіченими і сміливими. Не втрачати жодного дня у житті. Знати, для чого проживаєш день. І обов'язково вірити в Україну. Бо тільки тут для українців і українок найбільше шансів для успіху. А особливо – після нашої перемоги. Яку ми обов'язково здобудемо. І обов'язково приберемо словосполучення «тимчасово окуповані» щодо нашої землі, яка стане назавжди звільненою. Як би не було складно.

Вічна слава всім, хто став на захист України!

Вічна пам?ять кожному й кожній, чиї життя забрали окупанти.

Слава Україні!