Він грав у футбол в юності, проте справжнього успіху в спорті досяг в іншій якості – більше трьох десятиліть Віктор Максимович Кашпур працює адміністратором у київському «Динамо», зібравши за цей час вражаючу колекцію футбольних нагород. Із поважним ювілеєм В.М.Кашпура щиро привітають динамівці різних поколінь – він, ніби поєднуючи різні десятиліття в історії вітчизняного футболу, користується заслуженою повагою серед колег, старших товаришів і молодих підопічних.

Корінний динамівець, корінний киянин, чоловік, який віддав своє серце футболу – Віктор Кашпур зустрічає своє 80-ліття на робочому посту.

Народився Віктор Кашпур 13 липня 1942 року в Києві. Зростав на Деміївці, навчався в тій же столичній школі №39, що й на кілька років молодший Валерій Лобановський.

Власне, до футболу Вітя Кашпур долучився саме там – у безкінечних шкільних баталіях київського футболу. Ровесники багато б могли сказати про стрункого воротаря 39-ї школи, який з азартом відбивав атаки багатьох відомих у майбутньому майстрів. Валера Лобановський також був учасником тих поєдинків, хоча, звичайно, раніше проявив свій футбольний талант – на жаль, недооцінений на всесоюзному рівні…

Почавши грати в школі, Віктор Кашпур продовжив виступи в командах «Трудових резервів» і ТТУ, втім, як футболіст, до команд майстрів не доріс. Пішов служити в армію, після строкової служби від 1966 року працював на заводі «Ренток» Київського виробничого об'єднання медтехніки. Знав, як дістати потрібні деталі чи сировину з-під землі – вмів налагодити робочий процес і організувати все, для плідної роботи колективу.

Схожі завдання з роботою футбольного адміністратора, чи не так? Помічав це й Олександр Чубаров – його кузен, який опікувався титулованою жіночою клубною командою київського «Динамо» й запросив Віктора Максимовича попрацювати адміністратором у свій колектив. Коли син брата його мами розхвилювався, чи справиться з роботою, Чубаров його заспокоїв: «Не хвилюйся, не ти ж головний тренер. Вся відповідальність на мені!». Втім, підводити Олександра Федоровича здібний родич не став.

Так і втягнувся, став динамівцем. Було це в 1991 році, і 49-річний Кашпур із захватом занурився в спортивну роботу. Почував себе, мов риба в воді – футбольна юність забезпечувала йому розуміння цілей і завдань команди.

Коли Григорій Михайлович Суркіс на запрошення футбольного колективу став президентом АТ ФК «Динамо» (Київ), одним із управлінських рішень він перевів Віктора Кашпура в першу дорослу чоловічу клубну команду. Віктор Максимович дебютував за часів Йожефа Сабо й надалі міг похвалитися тим, що спрацювався з кожним фактично головним тренером «Динамо».

Невдовзі – вже через кілька років – повернувся на батьківщину Валерій Лобановський. У дружному динамівському колективі зустрів знайомого зі шкільних років Вітю Кашпура – і з задоволенням відзначив, що навіть за його максималістських завдань Максимич справляється з воістину чемпіонськими навантаженнями в «Динамо».

Історія новітньої команди-зірки «Динамо» нерозривно зв’язана з трудовою діяльністю Кашпура. До всіх титулів, які здобула команда від 1991 року, Віктор Кашпур доклав свою скромну, проте напрочуд важливу часточку праці. Недарма ми можемо назвати В.М.Кашпура 16-разовим чемпіоном України, 13-разовим володарем Кубка держави, 9-разовим володарем Суперкубка України, учасником міжнародних змагань і всіх пам’ятних зустрічей від 90-х до наших днів.

«Не треба вважати себе великим, думати, що ти все вмієш, – скромно відзначає в інтерв’ю медіа відділу ФК «Динамо» (Київ) наш ювіляр, Віктор Максимович Кашпур. – Я маю зробити так, щоб гравці та тренери думали про один – футбол. Зустріти та розмістити суддів, замовити готель, літак, автотранспорт, візи… Щоранку я складаю довгий список справ і поки останнє не виконаю, мій робочий день не закінчено. І не біда, що робота адміністратора невдячна та непомітна. Коли «Динамо» перемагає – це найкраща нагорода за мою працю».

Віктор Максимович Кашпур багато років приносив користь не лише «Динамо», а й збірній. У 2006 році, рік тріумфу національної команди України на фінальному турнірі чемпіонаті світу, нагороджений Грамотою Верховної Ради України та удостоєний звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту». При всій серйозності та відповідальності своєї роботи дядя Вітя вміє бути душею колективу. Ось що пригадує легендарний півзахисник «Динамо» та збірної України Юрій Максимов: «Під час одного із зборів я організував міні-турнір з футболу на маленькі ворота. Призовий фонд складав близько 800 доларів. У змаганнях брали участь дві особи – адміністратори Віктор Кашпур та Роман Волчанський. На цей поєдинок прийшла подивитися вся команда разом із тренерським штабом. Заруба з лайкою була ще та. Загалом, повеселили вони нас тоді пристойно».

Легенда вітчизняної журналістики Олександр Липенко також має в нотатнику чимало веселих історій про Вітю Кашпура (він – один із небагатьох у наші часи, хто має привілей на таке звертання до колеги бойових років): «Один із наших спільних знайомих розказав мені, що Максимича частенько називають «Мічуріним». Годинами любить він копатися на своїй дачі в саду, схрещувати фруктові дерева, розводити квіти. А віники, якими з задоволенням паряться хлопці, ? «творіння» Кашпура. Заготовляти їх для команди – його хобі. І нарізає він віники в тільки йому відомих екологічно чистих місцях Київщини».