Шановні присутні!

Вітаю вас із Києва, нашої столиці, яка б’ється вже місяць, як і вся наша держава.

Так, це правда – ми не в Альянсі. Не в найпотужнішому оборонному об'єднанні світу. Не одна із 30 держав під парасолькою спільного захисту. Під парасолькою 5-ї статті. Таке відчуття, що ми – у «сірій зоні». Між Заходом і Росією. Але захищаємо всі наші з вами спільні цінності. І ми – світлі люди! І ми захищаємо всі ці цінності вже місяць!

Місяць героїчного опору. Місяць найчорніших страждань.

Місяць безкарного руйнування мирної держави, а разом з нею – всієї архітектури глобальної безпеки. Усе це – у всього світу на очах.

За десятки років Росія накопичила чималі ресурси, військові ресурси, живої сили й техніки, авіабомб, ракет.

Вони вкладали шалені гроші у смерть, поки світ інвестував у життя. Але Україна тримається мужньо! Ціною тисяч життів. Ціною зруйнованих міст. Ціною майже десяти мільйонів переселенців. Три з половиною з них – уже на ваших територіях, на територіях країн НАТО. Вдячний за підтримку цих людей. І люди, на жаль, продовжують залишати свої домівки. Рятуються від терору, який окупанти принесли з собою.

Перші ж години вторгнення означали для нас жорстокі ракетні удари. За місяць війни Росія випустила проти наших міст понад тисячу різних ракет. Зробила сотні авіанальотів.

Ще 24 лютого я звернувся до вас із абсолютно зрозумілим, логічним проханням – допомогти закрити наше небо. У будь-якому форматі. Убезпечити наших людей від російських бомб і ракет. Ми не почули ясної відповіді. Україна не має потужної протиракетної зброї, має значно меншу авіацію, ніж Росія. Тому їхня перевага в небі – це як застосування зброї масового знищення.

І ви бачите наслідки сьогодні – скільки людей убито, скільки мирних міст зруйновано.

Українська армія протистоїть уже місяць у нерівних умовах! І я вже місяць повторюю одне й те саме. Щоб рятувати людей і наші міста, Україні потрібна військова допомога – без обмежень. Як без обмежень Росія застосовує проти нас увесь свій арсенал. Руйнує все живе. Будь-які об’єкти – від житлових будинків до церков, від складів з їжею до університетів, від мостів до лікарень.

Україна зверталася до вас по літаки. Щоб ми не втрачали стільки людей. І ви маєте тисячі бойових літаків! Але нам поки що не дали жодного.

Ми зверталися по танки. Щоб ми могли деблокувати наші міста, які зараз гинуть – Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, інші. Міста, у яких Росія тримає в заручниках сотні тисяч людей і штучно створює голод – ні води, ні їжі, нічого немає там.

Ви маєте не менше 20 тисяч танків! Україна просила відсоток, один відсоток від усіх ваших танків! Віддати нам чи продати нам. Але ми не маємо поки що ясної відповіді... Це найстрашніше під час війни – не мати ясних відповідей на запити про допомогу.

Україна ніколи не хотіла цієї війни. І не хоче воювати роками. Ми просто хочемо врятувати наших людей. Ми хочемо вижити! Просто вижити! Як і будь-який народ, ми маємо на це право. Право на життя. Право на цей один відсоток.

І я не звинувачую НАТО – хочу бути зрозумілим. Ви не винні. Це не ваші ракети, це не ваші бомби руйнують наші міста. Сьогодні, до речі, зранку були фосфорні бомби. Фосфорні російські бомби. Знову були вбиті дорослі і знову були вбиті діти. Я просто хочу, щоб ви знали: Альянс ще може запобігти смертям українців від російських ударів, від російської окупації, надавши нам усю ту зброю, якої ми потребуємо.

Так, ми не в Альянсі. І я не висуваю цих претензій. Але українці ніколи не думали, що Альянс і держави Альянсу – це по-різному.

Що в питаннях життя і смерті ви порізно можете бути силою, а от разом – ні. Що й НАТО може боятися дій Росії. Я впевнений, ви вже розумієте, що Росія не думає зупинятися на Україні. Не думає й не буде. Вона хоче піти далі.

Проти східних членів НАТО. Держав Балтії, Польщі – це точно. Чи перестане тоді НАТО думати про це, переживати, як відреагує Росія? Хто може бути впевнений у цьому? І чи є у вас впевненість у тому, що 5-та стаття здатна спрацювати?

Для нас уже не спрацював «Будапешт». Наш Будапештський меморандум. Не спрацював на мир в Україні.

І я скажу вам чесно – і сьогодні Будапешт не працює на мир в Україні. Так, ми отримуємо допомогу від окремих членів Альянсу. Я дуже вдячний. Українці всі щиро за це вдячні. Кожному з вас, хто дає те, чим володіє, підтримуючи нас.

Але що ж Альянс? Питання про 5-ту статтю – фундаментальне. Я просто хочу, щоб ви знали, що ми думаємо про це. І я щиро бажаю вам, щоб ми помилялись у своїх оцінках і у своїх сумнівах. І щоб це так було – що у вас насправді дуже міцний Альянс. Бо якщо ми помиляємося, то світ у безпеці. Але якщо ми не помиляємось хоча б на один відсоток, я прошу переглянути ваше ставлення. Ваші власні оцінки. І реально подбати про безпеку, безпеку у Європі, а отже, і в світі.

Ви можете надати нам один відсоток від усіх ваших літаків. Один відсоток від усіх ваших танків. Один відсоток! Ми не можемо це просто купити. Таке постачання прямо залежить тільки від рішення НАТО, від політичних, до речі, рішень.

Системи залпового вогню MLRS. Протикорабельна зброя. Засоби протиповітряної оборони. Хіба можна вистояти у такій війні без цього?

Тож коли це все нарешті буде, це дасть нам так само, як і вам, сто відсотків безпеки. А нам потрібен один. А єдине, чого я від вас вимагаю… Після такого місяця війни. Це прохання заради наших військових. Після такої війни проти Росії... Більше, прошу, ніколи, ніколи не говоріть нам, що наша армія не відповідає стандартам НАТО.

Ми показали, на що здатні наші стандарти. І як багато ми можемо дати загальній безпеці у Європі та світі. Як багато ми можемо зробити для захисту від агресії проти всього, що ми цінуємо, що ви цінуєте. Але НАТО ще належить показати, що Альянс може зробити для порятунку людей. Показати, що це справді найпотужніше оборонне об’єднання у світі. І світ чекає. І Україна дуже чекає. Чекає реальних дій. Реальних гарантій безпеки. Від тих, чиє слово варте довіри. І чиї дії можуть зберігати мир.

По-справжньому. Пропозиції всі – на столі. Наші потреби – на столі. Мир потрібен нам негайно. Відповіді – лише за вами.

Я дякую тим, хто нам допомагає! Я дякую вам!

Слава Україні