Під час гри Валерій Лобановський переніс інсульт, що згодом забрав життя видатного наставника.

В останні роки, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, Валерій Васильович пропустив ряд виїзних зустрічей «Динамо». Не був присутній він і на врученні Рубінового ордену УЄФА «За заслуги», що відбулося за кілька днів до трагедії. Лікарі відмовляли тренера від поїздки в Запоріжжя, але Лобановський вирішив летіти разом із командою.

Чемпіонат України. 21-й тур
7.05.2002. Запоріжжя, стадіон «АвтоЗАЗ-Daewoo». 10 000 глядачів

«Металург» Запоріжжя - «Динамо» Київ – 1:3 (1:1)
Голи: Демченко (16) - Чернат (5), Гавранчич (50), Белькевич (74)
«Металург»: Глущенко, Мельник, Іванов (Губрієнко, 78), Ратій (Бугай, 66), Беньо, Лапко, Модебадзе, Демченко, Савінов (Акопян, 60), Годін, Смирнов
«Динамо»: Рева, Боднар, Головко, Федоров, Дмитрулін (Несмачний, 89), Гусін, Гавранчич, Пєєв (Гіоане, 71), Чернат, Белькевич, Шацьких (Ідахор, 65)



***

10-тисячний стадіон у Запоріжжі, який тоді називався «АвтоЗАЗ-Daewoo», ледь зміг вмістити всіх охочих підтримати місцеву команду в матчі з чинним чемпіоном країни - арена була заповнена вщерть.

На 5-й хвилині поєдинку динамівці відкрили рахунок - Флорін Чернат подав кутовий, і поки м'яч метався між гравцями у штрафному, встиг сам з'явитися у вирі подій і «розстріляв» ворота Глущенка.

Через 10 хвилин господарі, які зуміли нав'язати боротьбу іменитим суперникам, відновили паритет завдяки голу Андрія Демченка, якому асистував Годін, котрий розпочав атаку.

Посеред першого тайму Лобановському стає погано, медики швидкої допомоги дають йому ліки, але їхати до лікарні Валерій Васильович навідріз відмовляється. На екваторі матчу здається, що Метр почувається краще, однак лікарі продовжують чергувати біля тренерської лави.

«Йшла гра, і Валерій Васильович дуже уважно спостерігав за ходом поєдинку, - згадував присутній на матчі Ігор Суркіс. - Перший тайм закінчився з рахунком 1:1, а нічия нас абсолютно не влаштовувала. Однак ще більше Валерія Васильовича не влаштовувала гра динамівців. У перерві матчу в роздягальню команди він зайшов дещо роздратованим, дав гравцям ряд установок. Це допомогло - динамівці в другій половині заграли значно краще, забили два м'ячі та впевнено вели матч до перемоги. У той момент я жартома сказав, що все тепер ясно, можна повертатися до Києва - літак чекає. На що Валерій Васильович заперечив: «Ні, Ігорю Михайловичу, матч триває дев'яносто хвилин».

На початку другого тайму Горан Гавранчич знову вивів киян уперед, а на 74-й хвилині Валентин Белькевич зі штрафного забив третій, останній гол «Динамо». Незабаром «Металург» відправив м'яч у ворота Реви після помилки Юрія Дмитруліна, але гол Демченка не був зарахований через положення поза грою.

«Добре пам'ятаю, як за дві-три хвилини до кінця зустрічі Васильович розпорядився змінити Дмитруліна на Несмачного - ще й прокоментував у властивій йому манері, мовляв, у футбол так не грають.

Ще ось що в пам'яті відклалося. Погода в той день була ясною, 20 градусів у тіні. І раптом, в останні хвилини матчу, несподівано почало темніти небо. Піднявся ураганний вітер, здіймаючи в повітрі білий цвіт із дерев. Все виглядало так, ніби почалася справжня хуртовина посеред спекотного травневого дня. Така різка зміна погоди, думаю, в першу чергу позначилася на Валерії Васильовичі», - розповідав про фатальний вечір багаторічний адміністратор «Динамо» Олександр Чубаров.

У цей час футбольна Україна в телетрансляції спостерігає за тим, як на лавці запасних медики знову надають допомогу Валерію Лобановському. Тренер сидить із закритими очима, відкинувшись на спинку лави.

Фінальний свисток фіксує перемогу «Динамо», але частина вболівальників не розходиться зі стадіону, щоб дізнатися про самопочуття Лобановського. 63-річний наставник укотре намагається відмовитися від госпіталізації - навіть до машини швидкої допомоги він іде сам, за допомоги лікарів. З інсультом на фоні гіпертонічного кризу Валерія Васильовича привозять до відділення реанімації Запорізької міської лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги.

«Незадовго до фінального свистка Анатолій Дем'яненко, який сидів поруч із Васильовичем, звернув увагу, що очі у Лобановського закриті, а голова закинута назад. Викликали «швидку», а до тренера кинувся наш лікар Володимир Малюта. За допомогою нашатирю привів його до тями. Прибулі медики констатували високий тиск - здається, 220 на 160. Наполягали на негайній госпіталізації, хотіли укласти Метра на ноші, але він відмовився та до машини дістався сам. «Зараз усе стабілізується», - говорив. І вимагав летіти до Києва. Я запевнив, що повернемося відразу ж, щойно йому полегшає», - відтворив хронологію подій Ігор Суркіс.

Свідком трагічного випадку в Запоріжжі став і нинішній капітан «Динамо» Сергій Сидорчук, якому тоді було 11 років: «Дуже добре пам'ятаю, що ми з Максом (Ковалем. - Прим. ред.) стояли за воротами та подавали м'ячі футболістам. Лобановському на лавці запасних стало погано, приїхала машина швидкої допомоги. Далі все дуже смутно. Через кілька днів дізнався про те, що він помер. У нас у Запоріжжі назвали на його честь вулицю, яка примикає до стадіону «Славутич-Арена». Звичайно, у тому віці не розумів усього, що сталося, хоча вже знав, яке місце він займав в історії, і скільки він зробив для «Динамо», радянського й українського футболу. Уже потім усвідомив, що сталося, яку людину втратив футбольний світ».

За життя Лобановського протягом шести днів боролися провідні фахівці країни в області судинної нейрохірургії, які літаком прибули з Києва. 11 травня Тренеру була зроблена екстрена операція після повторного крововиливу в мозок.

Валерій Лобановський пішов із життя ввечері 13 травня 2002 року, не приходячи до тями. Через три дні на прощання з легендарним динамівцем у Києві прийшли сотні тисяч людей - його вихованців, партнерів, колег і вболівальників. В останню путь Лобановського проводжали на стадіоні «Динамо», який відтоді носить його ім'я...