Скажу прямо: фільм треба дивитися, до того ж бажано дивитися саме в кінотеатрі. Уже якщо Базилевич водив динамівців у театр, то пересилити ліньки і сходити в кіно зможе практично кожен. Або «кожна»: подругам і дружинам вхід не забороняється, їх теж можна запросити — зрозуміють.

«Базиль» — це фільм в якому, кожен знайде щось для себе. Люди не чужі патріотичних почуттів зазнають справжнього задоволення, побачивши як динамівці приділили москвичів і стали чемпіонами. Стихійно запалені смолоскипи на трибунах — рідкісні кадри єднання та тріумфу.

Людям далеким від футболу, серед нас таких немає, але запевняю вас, вони існують, буде цікава особистість. Олег Базилевич — був людиною дуже тонким, неінтуїтивним талантом, а справжнім генієм, який розуміє, що робить і навіщо. Відмінний футболіст, він був не менш відмінним тренером, і рідкісною за своїми душевними якостями людиною. Якщо домовився з Лобановським колись давно, що вони разом тренуватимуть «Динамо», то слово дотримає. І плювати, що це прецендент, що до них так ніхто не робив. Договір і дружба — на першому місці, а результат, ну що ви, результат буде — ще який!

Про те, що фільм сподобається футбольним фанатам і експертам, я і говорити не буду. Велика кількість імен, фактів, розборів різних нюансів — просто вражає. І все це подано легко, іронічно.

До речі, хочу сказати про гумор. Фільм не смішний, але дуже легкий. Нудилова класичного документального кіно в ньому немає. Проте є гострий інтелектуальний гумор, гумор «тих» людей. Щоб його зрозуміти, треба привести в рух думки, треба вловити, розпробувати. Фільм «Базиль» треба смакувати неквапливо. Тому й закликають: йдіть у кінотеатр. Під пивкою з рибкою фільм не зайде, але після перегляду вам забезпечені годинні обговорення з приятелями в пабі.

Можливо, ви чекаєте від мене розбору сюжету. Засмучу: я не стану цього робити. По-перше мені довелося переказувати величезні фрагменти, фільм такий скроєний, що вирвати з нього шматок не вийде, фільм цілісний, він прекрасний у своїй повноті. По-друге: я не хочу спойлерити. Так, у документальному кіно теж важливо не знати, що відбудеться далі, в хорошому документальному кіно.

А гарного мало. Головна проблема сучасного неігрового кіно в тому, що більшість продукції не є власне документалістикою. Це телепрограми. Я не кажу, що телепрограми і ютубівські відео не потрібні або, що вони погані, немає. Але коли блогер знімає на кшталт документалку, то в суті своєї залишається хлопцем, який просто бере інтерв’ю, а рядом є інший хлопець, який просто знімає красиві кадри — це ЗМІ. А документальне кіно — це мистецтво. В ньому необхідна образність, тобто вміння творців побачити і показати в велике в малому.

У фільмі «Базиль» це є. Філософія «старого» футболу, наступність, любов і дружба, зрада, доля, яка зберігає тих, хто не порушує моральних принципів і грає чесно, геніальність і героїзм, протистояння і перемога — ось лише частина того «великого», що відображено в маленькому фільмі про Базилевича.

Тетяна НІЖИНСЬКА, кінорежисер

Хто зацікавився фільмом про великого динамівця Олега Базилевича «Базиль», запрошуємо на його прем’єру, яка відбудеться у найближчий вівторок, 6 вересня (початок в 17:30), в київському Будинку кіно (вулиця Саксаганського, 6, зовсім поруч із НСК «Олімпійський). Ціни на квитки — зовсім «смішні».