– Ви приїхали на нуль, провели там багато часу. Що найстрашніше згадується з того часу?

– Я не можу сказати, що особливо щось згадується… З одного боку, дні майже всі однакові. А з іншого – вони всі різні… Я можу виділити навіть не те, коли мені прилетіло, а коли був прорив ворожої ДРГ. Всі пішли на позиції, бо не знали, де вони можуть знаходитися.

Все було новим для нас. Гелікоптери почали літати, фігачити, і танки почали фігачити. Лежиш і думаєш – прилетить, чи не прилетить? Коли в окопі, чи бліндажі – ти захищений більш-менш. А коли просто лежиш на такому насипі, зверху тебе все видно. Дрон завис, і ти розумієш, що він десь над тобою. А інший думає, що дрон над ним. І потім прилітає. Я не можу сказати, що якийсь день особливий. Кожен день сюрпризи давав.

– Ви бачили смерть?

– Бачив.

– Близько?

– Майже на руках… Не хотів би про це… Це не дуже хороші спогади. Треба хлопцям, які їдуть туди, розуміти, що вони мають бути готові до всього. Це дуже важко, звичайно… Нічого гарного в цьому немає.

– Ви були на нулі більше місяця…

– Є люди, які довше були. Контрактники – по кілька місяців. Якби не ця міна... Я навіть не знаю, що це було, напевно, і зараз би ми ще там були.

– Ви говорите про день, коли ви отримали поранення…

– Так. Я був у бліндажі, і раптом побачив спалах – щось прилетіло. Там і танк стріляв, і міномет. Спалах відбувся і одразу все, одразу вуха заклало. Відразу як у заповільненому фільмі. Хопа – і поплив… І спілкування таке, наче плаваєш, і почуваєшся як п’яний. Дійшов, упав, ліг і піднятися уже не зміг…

– Хто був біля вас?

– На ту мить я один був. Тому я в бліндажі був, а інші були у вогневій точці. Ми там змінюємося. Тобто, інші перебувають там і повідомляють про ситуацію. Прямо в бліндаж прилетіло.

– Ви знаєте з чого прилетіло?

– Я так і не зрозумів. То ж був не перший постріл. Там і танк працював, і міномети. Чи те, чи те – не знаю. Спалах був… – сказав Сирота в інтерв'ю ПРОФУТБОЛ Digital.