«Бажаю здоров'я, єдина країно! Я не випадково сказав – єдина. Почався сьомий день цієї страшної війни. Війни, яку ми відчуваємо однаково. За цей час у нас єдності більше, ніж за тридцять років. Спочатку нам було однаково страшно, потім однаково боляче. А зараз усе однаково. Окрім перемоги. Окрім правди. Окрім миру. Окрім спокою, до якого ми хочемо прийти. Окрім життів наших людей, за яких ми переживаємо. Окрім України. За цей час ми по-справжньому стали єдиним цілим. Ми багато пробачили одне одному. Ми полюбили одне одного. Ми допомагаємо одне одному. Ми боїмося одне за одного. Учора зранку на площі Свободи ми всі були харків'янами. Потім ворог зніс нас усіх ударами по житлових будинках у Бородянці. Учора ввечері нас всіх бомбили в Києві. І ми всі знову загинули в Бабиному Яру – від ракетного удару. Хоча весь світ обіцяє, обіцяє постійно: «Ніколи знову!»

Для будь-якої нормальної людини, яка знає історію, Бабин Яр – це особлива частина Києва. Особлива частина Європи. Місце молитви. Місце пам'яті про сто тисяч людей, яких убили нацисти. Місце старих київських кладовищ. Ким треба бути, щоб зробити таке місце мішенню для ракет? Ви вбиваєте вдруге жертв Голокосту. У часи радянської влади там на кістках побудували телецентр. А ще спортивний комплекс. Господарські споруди. Зробили там парк. Щоб затерти справжню історію Бабиного Яру. Але за що його бомбили?.. Це вже за межею людяності. Такий ракетний удар свідчить, що для багатьох людей у Росії наш Київ абсолютно чужий. Вони нічого не знають про нашу столицю. Про нашу історію. Але у них є наказ – стерти нашу історію. Стерти нашу країну. Стерти нас усіх. У перший день війни жорстоко бомбили Умань, куди щороку приїжджають сотні тисяч євреїв. Помолитися. Потім Бабин Яр, де були розстріляно сто тисяч євреїв. Звертаюсь зараз до всіх євреїв світу – хіба ви не бачите, що відбувається? Тому дуже важливо, щоб саме зараз мільйони євреїв по всьому світу не мовчали. У мовчанні народжується нацизм. Тому кричіть про вбивства мирних людей. Кричіть про вбивства українців.

Минулого вечора і цієї ночі вони продовжували бити по наших містах. Бомби. Ракети. Артилерія. Кулемети. По мирних людях. Знову. По житлових кварталах. Знову. Маріуполь, Харків, Київ, Житомир та інші міста і селища України. Це не може пояснюватись жодною людською причиною. Жодною божою причиною. Що ж тоді далі, якщо вже Бабин Яр? Які ще військові об'єкти загрожують Росії? Які ще «бази НАТО»? Софійський собор? Лавра? Андріївська церква? Що б вони там не мріяли – Чорт з ними! Бо з нами – БОГ!

За цей час ми об'єднали Євросоюз уже на новому рівні. Вищому, ніж формальний. Вищому, ніж міждержавний. На рівні звичайних людей. Мільйонів і мільйонів європейців. Від Атлантики до передмістя Харкова, де продовжуються жорстокі бої. Коли Європарламент стоячи аплодував нам, нашій боротьбі, це було оцінкою наших зусиль. Нашого об'єднання. За шість днів війни – як тридцять років. Тому Євросоюз і відповідає нам «так». Ми розпочали спеціальну прискорену процедуру приєднання. Наші дипломати і наші друзі об'єднують світ заради України і миру ще більше. Нейтральна Швейцарія підтримала санкції Євросоюзу проти російських олігархів, посадовців, проти самої держави та компаній. Ще раз: нейтральна Швейцарія! То чого тоді чекають деякі інші країни? До нашої антивоєнної коаліції приєднались уже й ті країни, на яких Москва ще тиждень тому розраховувала. Це надзвичайний результат. Зараз не можна залишатись нейтральними!

А який підсумок для Росії? Прапор цієї держави більше не побачать на спортивних турнірах. Сучасна світова культура буде для них тепер закритою. Російські товари прибирають з полиць магазинів по всьому світу. Російські банки відключають від глобальної системи. Російські громадяни втрачають заощадження, втрачають будь-які перспективи. Російські матері втрачають дітей в абсолютно чужій для них країні. Вдумайтеся у це число: майже шість тисяч загиблих росіян. Російських військових. За шість днів війни. Це без підрахунку втрат ворога за минулу ніч. Шість тисяч. Щоб отримати що? Отримати Україну? Це неможливо. Це не змінити ракетами. Бомбами. Танками. Будь-якими ударами. Ми на своїй рідній землі. І за війну проти нас буде Міжнародний трибунал – для них.

Українці! Пройшла ще одна ніч повномасштабної війни Росії проти нас, проти людей. Тяжка ніч. Хтось провів цю ніч у метро – в укритті. Хтось у підвалі. Комусь пощастило більше – поспали вдома. Іншим дали притулок друзі та родичі. Сім ночей ми майже не спимо. Або спимо, але дуже тривожно. Рідні мої, настане час, коли ми зможемо виспатися. Але це буде після війни. Після перемоги. У мирі, який нам потрібен. Який ми завжди цінували. І який ми ніколи не руйнували. Я прошу всіх вас берегти своїх близьких. Берегти своїх побратимів. Я захоплююся вами! Увесь світ захоплюється вами. Від голлівудських зірок до політиків. Сьогодні ви, українці – символ незламності. Символ того, що люди в будь-якій країні будь-якої миті можуть стати найкращими людьми на землі. Слава Україні!»