Про український народ, який чинить опір військам РФ

Я спав. Мені зателефонували. Це була моя мама. Вона… Вибач. Це непросто. Запевняю тебе. Вона сказала: «Війна почалася». Ми не могли повірити, що Росія піде на такий крок і почне війну. Ми були шокованими. Ти відчуваєш кожну бомбу, яка влучає в землю, тому що будинок тремтить. Ось такий вигляд зараз має війна. Та стадія, коли росіяни оточують місто і просто бомбардують. Вони не зупиняються. Це безжалісно.

Вони не дають українському народу шансу на гуманітарні коридори. Моя мама там. Сестра теж, як і дядько, тітонька, двоюрідний брат. Мої друзі – деякі на передовій. Вони стоять за нашу країну, свободу, вибір, гордість. Ми захищаємося, боремося. Ми мусимо. У нас немає вибору.

Позиція президента Володимира Зеленського була дуже важливою. Він міг виїхати. Але чітко сказав, що залишиться і що ми повинні захищати нашу країну. Це об’єднало український народ. Він залишився з ними, ми не здамося.

Коли ти бачиш людей на вулиці, які йдуть без зброї, щоб зупинити танк – це сильно. Ми будемо захищатися до кінця. Росії тут не раді. Я просто кажу правду.

Правильний підхід – говорити правду. Мені дуже шкода журналістів, які гинуть. Ті, хто перебуває на передовій, намагаються розповісти світові правду, а їх вбивають.

Джордан, мій старший син, пішов зі мною на протести в Лондоні. Він знає, що відбувається.

Мені та моїй родині тяжко, але знаю, як важко людям в Україні, які постійно бояться за своє життя.

Про підтримку спортивної світової спільноти

Україна незалежна всього 30 років. Коли я почав грати у футбол, ми стали незалежними. З першого дня і дотепер завжди пишався тим, що я українець, а хтось інший не повинен нам диктувати. Світова спільнота стоїть з Україною і солідарна з нашим народом – це неймовірно. Це дуже багато для нас означає. Для всіх українців, які там залишилися, важливо знати, що вони не самотні.

Я зараз не дивлюся спортивні події. Зараз спорт для мене на другому плані. Зосереджую увагу на своїй країні. Люди займають свою позицію, але меседж, який поширили серед спортивного суспільства – зупинити війну.

Мені історія з продажем «Челсі» зараз не цікава. Я зосереджуюсь на поширенні повідомлення про припинення війни. Розумію, що відбувається з «Челсі». Для блага клубу та вболівальників ця ситуація має бути вирішена. Сподіваюся, так і буде, але я зосереджений на Україні.

Завжди кажу українським футболістам – грайте. Ви граєте за свою країну. Це чудове послання. Світ спорту дуже згуртований. Він проти війни. Зінченко, Миколенко, Ярмоленко, Яремчук – дуже важливо, щоб хлопці продовжували грати. Телефоную їм, підтримую. Ми єдині.

Це меседж моєї кампанії – зіграйте свою роль. Робіть все, що можете. Будь ласка, продовжуйте говорити про Україну. Ми відчуваємо, що не самотні. Якщо ви підтримуєте наших спортсменів – підтримуєте нас.

Про послання росіянам та продаж «Челсі»

У нас з Росією були довгі стосунки. Не думаю, що вони коли-небудь будуть такими ж. Але також знаю, що є багато росіян, які хочуть зупинити війну. Я отримував повідомлення від друзів з Росії. Моє послання до них завжди одне – виходьте на вулиці. Знаю, що це нелегко. У Росії це небезпечно. Але єдиний спосіб зупинити війну – сказати правду. Більшість людей в Росії не знають правди.

Абсолютно згоден з відстороненням російських спортсменів від змагань. Ми повинні чинити тиск. Президент Росії – я не хочу називати ім’я цієї істоти – сказав, що це «спецоперація». Це не спецоперація. Це вбивство невинних. Це люди в оточенні. Це бомбардовані міста.

Історію «Челсі» неможливо скасувати. Фани «Челсі» завжди залишаться з клубом, тому що вони люблять його. Знаю, що це важкий момент. Але я теж перебуваю в такому становищі, коли з огляду на те, що відбувається з моєю країною, хочу закликати всіх зіграти свою роль. Згадайте, що є найважливішим. Хочу лише одного – мир у своїй країні, припинення вбивств невинних людей, дітей.

Ми всі знаємо, що війна – це жорстоко. Не можемо стояти осторонь. Я батько чотирьох дітей. Ми не можемо цього терпіти. Гинуть невинні діти. Без причини. Ось для чого я працюю – щоб зупинити цю війну. Ця війна не має сенсу.

***

Коли вибухнув Чорнобиль, тоді був СРСР. Режим дуже приховував інформацію про то. Але мій тато знав, бо був військовим. Він приніс додому пристрій, який перевіряє рівень радіації. Я грав у футбол на ігровому майданчику і запустив м’яч вгору – він впав на дах будівлі.

Я знайшов спосіб піднятися наверх, а там вже було шість чи сім футбольних м’ячів. Я забрав усі. Приніс додому три м’ячі, а інші взяли друзі. Мій тато перевірив ті м’ячі на рівень радіації – він був дуже високим. Довелося спалити ті м’ячі.

Кожної секунди від початку війни одна українська дитина стає біженцем. Кожної секунди. Число буде тільки зростати. Мій тато був міцною людиною. Дуже міцною. Зараз обставини зробили український народ таким же.

«Не вмирає душа наша, не вмирає воля» (з поеми «Кавказ» Тараса Шевченка – прим.) – це послання, яке було в наших серцях протягом дуже довгого часу.