Шановна пані Спікер, пані Вікторіє! Я пам'ятаю ваш приїзд до Києва – один із перших після початку цієї війни.

Шановний пане Президенте, друже Гітанасе! Ти неодноразово був в Україні, ми з тобою дуже багато зробили разом. Впевнений, зробимо ще більше!

Шановна пані Прем’єр-міністр, пані Інгрідо. Я вдячний вам за вчорашній візит.

Дорогий литовський народе!

Вдячний за можливість звернутися до вас сьогодні від імені всього українського народу, який завжди буде пам'ятати вашу щирість і готовність підтримати саме в найтяжчий час для нашої держави.

Ви були серед перших, хто прийшов на допомогу Україні. І залишаєтеся серед тих, хто дбає про мир і безпеку Європи найбільше.

Розпочата Росією повномасштабна війна проти України поставила перед Європою стратегічне питання: а чи живі ще досі цінності, покладені в основу об'єднання народів на Європейському континенті після Другої світової війни?

Чи цінності вже відіграли своє і можуть стати хіба що експонатами в музеях для туристів? Просто частиною історичної спадщини Європи десь у залах старовинних палаців, а не тим, що визначає реальне життя.

На жаль, поки немає спільної для всіх європейців відповіді на це запитання.

Але саме від цього залежить майбутнє Європи. Від того, чи буде спільна відповідь.

У звільнених від окупантів районах України триває робота з фіксації та розслідування воєнних злочинів, скоєних Російською Федерацією.

Майже щодня знаходять нові масові поховання вбитих. Збирають свідчення.

Тисячі й тисячі жертв. Сотні випадків жорстоких катувань. Трупи людей досі знаходять у каналізаційних люках і підвалах. Зв'язані, понівечені тіла.

Є села – колись достатньо великі, – які залишилися майже без мешканців.

Сотні дітей – сироти. Тобто як мінімум сотні дітей, бо ми ще не знаємо точної кількості жертв.

Зафіксовані сотні випадків зґвалтувань, зокрема неповнолітніх дівчат, зовсім маленьких дітей... І навіть немовляти! Про це просто страшно зараз говорити.

Але це правда, але це було.

Встановлена навіть ця особа, цей російський вояка Бичков із Пскова. Десантник чи спецпризначенець, який відправляв товаришам це відео. Відео того, що він робить з немовлям. Як він знущається з немовляти!

Ось такий російський військовий. «Захисник» дітей. Ось така «спецоперація», яку спланували в Москві. Ось така історія боротьби за «русский мир». Ось із таким тепер буде асоціюватися російська армія, російські десантники. З Пскова.

Зґвалтування немовляти...

Російські пропагандисти, мабуть, уже почали це виправдовувати. Мабуть, скажуть, як завжди, що цього не було, а якщо було, то це був «захист російськомовних». І цей злочин, як і кожен такий злочин, залишиться відповідальністю зокрема й пропагандистів.

Зокрема тих, хто виховує таких десантників. З Пскова.

І зокрема тих у Європі, хто ще досі не вимикає російську пропаганду з телемереж.

І мені цікаво: а як зараз міністр оборони Російської Федерації та інші автори цієї «спецоперації» оцінюють ось такі її результати?

Після навіть ось таких злочинів.

Після навіть ось такого «подвигу» російського солдата Бичкова?

Може, російський міністр оборони запросить таких псковських десантників для захисту своїх дітей та онуків до себе додому? Чи не захоче цього шановний пан міністр? Впевнений, побоїться.

Повсюди в Україні, де побували окупанти, тепер уздовж доріг, у дворах, у скверах, на городах – всюди поховання людей, чиї тіла не змогли відвезти на кладовища.

І це все – за період у кілька тижнів російської окупації. Десь – місяць. У районах навколо нашої столиці, у Чернігівській та Сумській областях, на півночі нашої держави.

Увесь світ запам?ятав назву міста Бучі. Але це просто один символ злочинів російських військових.

Можна взяти будь-яке інше місто з тих, де вони змогли на певний час закріпитися, будь-яке село... Окупанти робили там те ж саме, що і в Бучі.

А що ж тоді на сході нашої країни, де російські війська ще досі залишаються? Що тоді на півдні? А що – ми навіть не можемо уявити – в Маріуполі та Волновасі, які майже знищені російською армією? Очевидно, що там ще страшніше.

Російські офіційні особи та державні пропагандисти заперечують злочини, скоєні їхньою армією. Вони кажуть, що це інсценування.

Вони брешуть у відповідь навіть на очевидні факти, які переконують всіх у світі.

Втім, нічого дивного. Вони завжди так робили. Але все ж вони змінили тактику щодо районів, де російські військові ще є.

Там уже не залишають трупи на вулицях. Там вивозять їх і, ймовірно, спалюють.

Там проводять масову депортацію людей із захоплених районів. Вивезли вже сотні тисяч людей. Їх поміщають у спеціальні фільтраційні табори. У них забирають документи. Їх допитують, принижують. Скількох вбивають – невідомо.

Багатьох депортованих розподіляють по регіонах Росії та забороняють виїжджати звідти.

Очевидно, що все це – намагання позбутися свідків російських воєнних злочинів в Україні.

Чи можливо, що російські військові робили й роблять це без наказів вищого командування? Неможливо. Чи можливо, що російське політичне керівництво не усвідомлює, до яких наслідків можуть призвести такі накази? Неможливо.

Але це відбувається на нашій українській землі. Чому?

Відповідь – дуже цинічна. Вони впевнені в безкарності. Впевнені, що зможуть зробити так, що світ їм це забуде. Що Європа їм це забуде, або від претензій Європи можна буде просто відмахнутися. У них проста, звичайна логіка. Мовляв, усім треба торгувати.

Всім потрібна нафта. Всім потрібен газ. Всі захочуть користуватися російською територією для транзиту своїх товарів. Усі захочуть користуватися російським ринком, великим ринком. Саме так думають у Москві.

Звісно, якби всі у Європі були такими ж принциповими й так само поважали б цінності Європи, як ви у Литві (і ми пишаємось вами), то я впевнений, що російське керівництво точно не могло б сподіватися, що їм усе зійде з рук. Можливо, і війни цієї не було б. Рішення про її початок не наважилися би ухвалити.

Але що є, що ми бачимо?

Євросоюз обговорює вже шостий – я наголошую – шостий пакет санкцій проти Росії за війну, небачену з часів Другої світової, а досі невідомо, чи опиниться під санкціями нафта.

Навіть після побачених масових убивств у Бучі та інших містах, навіть знаючи про депортації людей, навіть спостерігаючи за свідомим руйнуванням мирних міст російськими ракетами й авіабомбами, деякі країни ЄС ніяк не можуть визначитися, коли ж вони хоча б суттєво обмежать купівлю російських енергоносіїв.

Сотні європейських компаній і банків не тільки досі не відмовилися працювати на російському ринку, а й демонструють відверту зневагу у відповідь на вимоги перестати фінансувати через свої податки, через свої акцизи воєнну машину Росії.

І це все відбувається саме зараз, коли кров ще свіжа. Про що це свідчить?

Якщо тільки для шостого санкційного пакету почали серйозно обговорювати нафту, значить, світ не усвідомлює, до якої війни готувалася Росія. Якщо й досі немає чіткої визначеності щодо російського газу, значить, не може бути і впевненості, що у Європи є спільна воля, щоб припинити російські воєнні злочини, щоб примусити Росію до миру.

Якщо є великі європейські компанії та великі європейські банки, які навіть у розпал бойових дій в Україні не вважають за потрібне вийти з російського ринку, то це означає, що всі інші компанії сприйматимуть це як сигнал: перечекайте, перечекайте трішки, а потім можна буде працювати, як зазвичай, навіть якщо нічого суттєво й не зміниться в поведінці Росії.

Пані та панове!

Дорогий литовський народе!

Я вдячний вам за першість. За те, що ви першими відмовилися від російських енергоносіїв зараз, коли це справді потрібно. Я вдячний тобі, Гітанасе, за важливе рішення. За те, що ти першим передав нам реальну допомогу, передав нам зброю. «Стінгери» та інше.

Це був історичний прояв лідерства. Адже литовський народ як ніхто інший розуміє, як окупанти можуть зруйнувати свободу та якою ціною потім відбудовується незалежність, що вам взірцево вдалося.

Саме такого лідерства зараз потребує весь континент. Щоб справді врятувати й утвердити спільні цінності, безперечно важливі для Європи. Щоб довести, що спільні цінності свободи, прав людини, поваги до державних кордонів, недопущення загарбницької війни насправді живі, що це не щось застаріле й гідне хіба що музею.

Коли на континенті думали передусім про егоїстичні інтереси, а не про те, що всіх має об?єднувати, це завжди призводило до страшних часів для Європи в цілому. Розбрат, спалахи реваншизму, війни – це точно не те, що потрібно європейцям у ХХІ столітті.

Але це те, що намагається повернути Росія. Російська держава повинна відповідати за цю війну. Російські посадовці та військові командири, усі винні у воєнних злочинах повинні відповідати за скоєне ними. Всі організатори та виконавці депортації повинні відповідати. Росія має бути позбавлена будь-якої можливості тероризувати сусідів.

Це ж не тільки про нас, це ж не тільки про Україну! Для всіх очевидні справжні російські плани. Україна – це тільки початок. Далі, не дай Боже, але далі – ваша держава, інші балтійські держави, Молдова, Грузія, Польща, держави Центральної Азії. Вже лунають погрози з Москви проти Фінляндії та Швеції.

Як Європа зможе зупинити подальшу експансію Росії, якщо поки не здатна зупинити навіть те, що відбувається зараз у нас в Україні?

Хоча я знаю, що Литва вже робить усе на сто відсотків, щоб захистити цінності Європи, свободу й безпеку для європейців, але важливо, що всій Європі потрібно працювати на сто відсотків.

Треба робити все можливе, щоб саме зараз відповідь Європи на російську агресію була по-справжньому сильною, по-справжньому консолідованою.

Не можна чекати розробки ще сьомого чи восьмого, чи дев'ятого, десятого, двадцятого пакету санкцій проти Росії, щоб ухвалити по-справжньому потужні рішення. А зробити вже зараз усе необхідне – у шостому санкційному пакеті. Євросоюз може це зробити. І повинен. Обов'язково включити туди нафту. Обов'язково санкціонувати російські банки – але всі, не частину. Не треба демонстрацій.

Мають бути нарешті визначені конкретні терміни для кожної держави Євросоюзу, щоб реально відмовитись або принаймні суттєво обмежити споживання російського газу, нафти тощо.

Тільки так російське керівництво прийде до думки, що реальний мир шукати потрібно. Що війна – це катастрофа передусім для них.

Ми з вами на двосторонньому рівні досягли вже дуже багато всього: справжнього розуміння, справжніх союзницьких відносин, які базуються не просто на інтересах, а на цінностях і на нашому спільному історичному шляху.

Ми будемо тільки посилювати нашу співпрацю в оригінальному форматі Люблінського трикутника. Це обов'язково стане основою для нової безпекової конфігурації в Балто-Чорноморському регіоні.

Також Україна вдячна всім нашим друзям у Євросоюзі за початок прискореної процедури здобуття нашою державою статусу кандидата на вступ до ЄС. Особливо ми вдячні Литовській Республіці.

Успішно завершити процедуру протягом найближчого часу – це теж обов'язково, щоб показати Росії, що війна не зламає ні вас, ні всю Європу.

А коли нарешті настане мир – і я впевнений, що це буде дуже скоро, якщо всі у Європі будуть по-справжньому принциповими, – ми зможемо швидко й показово відновити Україну після цієї війни.

Я запрошую ваше суспільство, ваші компанії, вашу державу приєднатися до проекту відновлення України. До відбудови, яка стане найбільш переконливим аргументом для всіх, хто ще сумнівається у Європі. У її майбутньому. У її потенціалі.

Життя має перемогти війну. Цінності мають перемогти війну. Європа має перемогти війну. І ми переможемо.

Дякую кожному з вас!

Дякую литовському народу!

Слава Україні!