Шановна пані Президент Гьорінг-Екард.

Шановний пане Шольц.

Шановні пані та панове депутати, гості, журналісти.

Німецький народе!

Я звертаюся до вас після трьох тижнів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, після восьми років війни на сході моєї держави, на Донбасі.

Я звертаюся до вас, коли Росія бомбардує наші міста, руйнуючи все, що є в Україні. Все – житлові будинки, лікарні, школи, церкви. Ракетами, авіабомбами, реактивною артилерією.

За три тижні загинули тисячі українців. Окупанти вбили 108 дітей. Посеред Європи, у нас, у 2022 році.

Я звертаюся до вас після численних зустрічей, переговорів, заяв і прохань. Після кроків на підтримку, частина з яких запізніла. Після санкцій, яких вочевидь замало, щоб зупинити цю війну. І після того, як ми побачили, скільки зв?язків ваші компанії залишають із Росією. З державою, яка просто використовує вас і ще деякі країни, щоб фінансувати війну.

За три тижні війни за наше життя, за нашу свободу ми переконались у тому, що відчували раніше. І чого ви, напевно, поки не всі помічаєте.

Але ви – ніби знову за стіною. Так, не Берлінською. Але посеред Європи. Між свободою і неволею. І стіна ця міцнішає з кожною бомбою, яка падає на нашу землю, на Україну. З кожним рішенням, яке не ухвалюється заради миру. Не ухвалюється вами, хоча може допомогти.

Коли це сталося?

Шановні політики.

Шановний німецький народе.

Чому це можливо? Коли ми говорили вам, що «Північні потоки» – це зброя й підготовка до великої війни, ми чули у відповідь, що все ж таки це економіка. Економіка. Економіка. А це був цемент для нової стіни.

Коли ми запитували у вас, що має зробити Україна, щоб стати членом НАТО, бути у безпеці, отримати гарантії безпеки, ми чули у відповідь: такого рішення на столі поки що немає й найближчим часом не буде. Як і крісла для нас за цим столом. Як ви зволікаєте й зараз із питанням про вступ України у Євросоюз. Якщо відверто, для деяких це політика. А насправді – це каміння. Каміння для нової стіни.

Коли ми просили про превентивні санкції, ми звертались до Європи, ми звертались до багатьох країн. Ми звертались до вас. Санкції такі, щоб агресор відчув, що ви – сила, ми бачили затягування. Ми відчули спротив. Ми зрозуміли, що ви хочете продовжувати економіку. Економіку. Економіку.

І зараз торговельні маршрути між вами й державою, яка знову принесла у Європу жорстоку війну, – колючий дріт над стіною. Над новою стіною, яка розділяє Європу.

І ви не бачите, що за цією стіною, а вона між нами, між людьми у Європі. І через це не всі відчуваєте вповні те, що сьогодні переживаємо ми.

Я звертаюся до вас від імені українців, звертаюсь до вас від маріупольців – мирних мешканців міста, яке російські війська заблокували та рівняють із землею. Просто знищують усе, що там є. Все і всіх, хто там є. Сотні тисяч людей під обстрілами цілодобово. Без їжі, цілодобово без води, без електрики, цілодобово без зв?язку. Тижнями.

Російські війська не розрізняють, де цивільні, а де – військові, де цивільні об?єкти, і вважають мішенню все.

Театр, у якому ховалися сотні людей і який був підірваний учора, пологовий будинок, дитяча лікарня, житлові райони без будь-яких військових об?єктів – вони руйнують усе. Цілодобово. І не пускають жодного гуманітарного вантажу в наше заблоковане місто. П'ять днів російські війська не припиняють обстрілів спеціально для того, щоб не допустити порятунок для наших людей.

Ви це все можете побачити. Якщо підніметесь над цією стіною.

Якщо згадаєте, що значив для вас Берлінський повітряний міст, який можна було зробити, тому що небо було безпечним. З неба вас не вбивали, як зараз у нашій країні, коли ми не можемо зробити навіть повітряний міст! Коли небо дає хіба що російські ракети та авіабомби.

Я звертаюся до вас від імені українців старшого віку. Багатьох тих, хто пережив Другу світову війну, хто врятувався під час окупації 80 років тому. Хто пережив Бабин Яр.

Бабин Яр, куди в минулому році приїжджав Президент Штайнмаєр. На 80-річчя трагедії. І куди зараз ударили російські ракети. Саме в це місце. Вбивши родину, яка йшла в Бабин Яр, до монумента. Вбивши знову – через 80 років.

Я звертаюся до вас від усіх, хто чув, як щороку політики кажуть: «Ніколи знову». І хто побачив, що ці слова нічого не варті. Бо знову у Європі намагаються знищити цілий народ. Знищити все, завдяки чому ми живемо. Заради чого.

Я звертаюся до вас від імені наших військових. Тих, хто захищає нашу державу, а отже, й цінності, про які часто говорять всюди у Європі, всюди – і у вас.

Свободу й рівність. Можливість жити вільно. Не підкорятися іншій державі, яка вважає чужу землю своїм «життєвим простором». Чому вони захищають все це без вашого лідерства? Без вашої сили? Чому держави за океаном для нас виявляються ближчими, ніж ви?

Тому що це – стіна. Стіна, яку хтось не помічає. Але об яку б?ємося ми. Поки воюємо за те, щоб зберегти свій народ.

Пані та панове!

Німецький народе!

Я вдячний усім, хто підтримує нас. Я вдячний вам. Звичайним німцям, які щиро допомагають українцям на вашій землі. Журналістам, які роблять свою справу чесно, показуючи все зло, яке Росія принесла до нас. Вдячний тому німецькому бізнесу, який поставив мораль і людяність вище за бухгалтерію, вище за економіку. Економіку. Економіку. І вдячний політикам, які все ж намагаються... Намагаються зламати цю стіну. Які між грошима Росії та смертями українських дітей обирають життя. Які підтримують посилення санкцій проти Росії. Таке, яке може гарантувати мир. Мир Україні. Мир Європі. Які не вагаються, чи відключати Росію від SWIFT.

Які знають, що потрібне ембарго на торгівлю з Росією. На імпорт звідти всього, що спонсорує цю війну. Які знають, що Україна буде у Євросоюзі. Бо вже є більше Європою, ніж багато хто ще.

Я вдячний усім, хто є вищим, ніж будь-які стіни. І хто знає, що на сильнішому – і відповідальності більше, коли йдеться про порятунок людей.

Нам складно вистояти без допомоги світу, без вашої допомоги. Складно захищати Україну, Європу. Без того, що ви здатні зробити. Зробити, щоб не озиратися ще й після цієї війни. Після зруйнованого Харкова... Вдруге, через 80 років. Після розбомблених Чернігова, Сум і Донбасу. Вдруге, через 80 років. Після закатованих і вбитих тисяч людей. Вдруге, через 80 років. Бо що тоді історична відповідальність, яка ще досі не спокутана перед українським народом за те, що було 80 років тому.

І зараз, щоб не з?явилася нова, за новою стіною, яка знову буде вимагати спокути.

Я звертаюся до вас і нагадую те, що потрібно. Те, без чого Європа не виживе, не збереже свої цінності.

Колишній актор, Президент Сполучених Штатів Америки Рональд Рейган сказав одного разу в Берліні: «Зруйнуйте цю стіну!»

І я хочу сказати тепер вам.

Канцлере Шольц! Зруйнуйте цю стіну.

Дайте Німеччині лідерство, якого ви заслуговуєте. І чим ваші нащадки будуть пишатися.

Підтримайте нас.

Підтримайте мир.

Підтримайте кожного українця.

Зупиніть війну!

Допоможіть нам її зупинити.

Слава Україні!