«Вартовим ти поставлений біля воріт!» – наголошувалося в старовинній пісні-звертанні до воротаря. Щоправда, уявляти, що за ним йде прикордонна смуга (а саме так воротареві рекомендувалося вчиняти в словах того маршу 1930-х), навряд чи хтось із кіперів нині буде. Власне, по той бік прикордонної смуги нині заробляють собі на хліб-насущник чимало українських воротарів. І потроху-потроху це стає таким собі трендом. Якщо твердити про українських воротарів за кордоном, то можна виокремити серед них кількоро різнокількісних (даруйте за словогру!) груп: посланці України в європейських суперклубах; стражі воріт лідерів національних чемпіонатів, скромніших за топові; голкіпери клубів з малоамбітними зазіханнями. Й десь, може, окремо – талановита юнь у молодіжних складах різних зарубіжних команд.

Попри кубатуру суперклубів: дні Трубіна й лунінським курсом

А все ж таки неабияке відчуття обрання між двома паралельними матчами європейських суперклубів у Лізі чемпіонів, ворота яких захищають українці! Справді, що краще переглянути: матч за участю мадридського чи двобій за участю ліссабонського гранда? Може, особливих лаврів Анатолій Трубін та Андрій Лунін у матчах відповідно «Бенфіки» проти «Інтера» та «Реала» проти «Наполі» й не здобули (пропускали й неоднораз, чого вже там приховувати), однак співавторами яскравих спектаклів, за якими дивився невідривно й паралельно (два ґаджети для цього задіяв!), стали. А після лігочемпіонських феєрій і Трубін, і Лунін насухо відіграли в матчах національних чемпіонатів. І якщо малоамбітна «Гранада» взагалі не турбувала українського кіпера (оцінка 6,49 від sofascore.com – це, радше, набір цифр, ніж реальність, у вітчизняній пресі дії Луніна, певно б, не оцінювали; як сказали би науковці, немає матеріалу для дослідження), то «Морейренсе» дещо понатруджував ексворотаря «Шахтаря», ба навіть забив, однак із положення поза грою. У підсумку – 6,94 для Анатолія від sofascore.com за матч проти «Морейренсе».

Обидва наші посланці в піренейських суперклубах-титулованцях мають цього сезону в своєму доробку, що називається, свої дні, відбиті пенальті, матчі з високими оцінками (у Луніна – 8,45 проти «Браги» в Лізі чемпіонів, у Трубіна – 7,65 проти «Портімоненсе»), схвалення європейської преси й уболівальників. Додам, що Лунін є 4-м гравцем своєї команди – лідера чемпіонату – за середніми оцінками в матчах Ла Ліги.

Вище за майже всіх наших легіонерів різних амплуа, може, хіба що Артем Довбик – 3-й у «Жироні». Втім, і різниця в становищі наших воротарів у своїх клубах є. Не надто компліментарна риторика наставника «Реала» Карло Анчелотті на адресу Луніна – чи це психологічні екзерсиси досвідченого «алленаторе», чи брак довіри до нашого співвітчизника? Утримаюся поки що від відповіді, проте уважно спостерігатиму, як розвиватимуться події надалі. В усякому разі ймовірна зміна прописки для Андрія в найближчому майбутньому, коли м’яко, несподіванкою не стане.

Трубін же, безперечно, номер один у складі «орлів». Однак «Бенфіка» назагал, як на мене, виглядає, гірше, ніж торік. В усякому разі Лігу чемпіонів ліссабонці відверто провалили. Проте в національному чемпіонаті почувають себе куди впевненіше.

Ну, й Діла, Шерифе!

Гра Максима Коваля в «Шерифі» справляє суперечливе враження. Цього сезону дивився всі матчі з його участю в єврокубках. Й він то найкращий у своїй команді, то найгірший. Якоїсь цілісної картини немає.

Так, у матчі проти «Серветта» він однозначно був кращим у складі клубу з Молдови (й за версією whoscorred.com, і за версією sofascore.com). Натомість про виїзну гру з празькою «Славією», програну тираспольцями за рахунком 0:6, краще не згадувати. Як на мене, «Шериф» відчутно здав порівняно з вернидубівським періодом. Що казати, якихось два роки тому жовто-чорні перемагали «Реал» на «Сантьяго Бернабеу», а тепер до таких звитяг їм далеченько. Коваль, маючи вже чималий ігровий досвід (сказав би, навіть міжконтинентальний!), деякою мірою відіграє роль тренера на полі, керуючи емоціями партнерів і даючи чимало цінних тактичних порад.

Команда «Діла» з Горі останнім часом увійшла до шорт-листу лідерів грузинського футболу. Її певною мірою можна назвати третьою силою в тамтешній ієрархії, адже в 2020-ті рр. вона здебільша опинялися на 3-му місці в національному чемпіонаті. Щоправда, в сезоні-2023 3-ю позицією довелося поступитися кутаїському «Торпедо», однак горійці набрали однакову кількість очок з автозаводцями, програвши лише за додатковими показниками (натомість особисту зустріч удома виграли з рахунком 5:0, зіграли тоді чи не найкращий матч сезону!). Власне, снагу цієї команди в єврокубку відчула на собі полтавська «Ворскла».

Євгеній Кучеренко – основний голкіпер «Діли», й весь сезон українець провів, що називається, на бойовому посту. Український наставник горійської команди Андрій Демченко беззаперечно йому довіряв. Упродовж чемпіонату аж чотирма жовтими картками «нагородили» Кучеренка арбітри за затягування часу наприкінці матчів.

Та не лише цим він запам’ятався в році, що минає. Впевненість, чудова реакція, вміння вправно керувати обороною – важливі чесноти, які допомогли українцю зажити авторитету в колективі. Власне, прізвисько «Захисники», дане свого часу цій команді, абикому не дають. Зрештою, «Діла» пропустила за весь чемпіонат менше, ніж чемпіон і віцечемпіон країни!

Донеччанин Євген Гриценко в складі таджицького клубу «Равшан» із Куляба став володарем Суперкубка країни в 2023 р. Українець діє у воротах доволі успішно: вміло керує обороною («Равшан» зазвичай грає в три захисники), добре виглядає як на виходах, так і на лінії воріт. Певною проблемою для команди з Куляба («левів», як їх називають уболівальники) є молодий середній вік гравців – 24,4.

Порівняймо: суперник «Равшана» по вересневому матчу Кубка АФК (другий за значущістю клубний турнір в Азії!) – туркменський «Мерв» – пересічно старший на 5,5 року. Й на тлі куди молодших партнерів 28-річний Гриценко виглядає ветераном. Однак 55-й номер кулябців діє надійно!

Розрада для Араду

Ну, й сила-силенна воротарів-українців, що захищають кольори малоамбітних нині (проте декотрі з них мають славну історію) клубів у різних куточках Європи. В когось складається краще, в когось – менш райдужна картина, проте чимала кількість українського голкіперського представництва деінде сприяє неабиякій рекламі. Й цей розголос і надалі множить кількість вітчизняних воротарів-пілігримів.

За румунський клуб УТА з Араду (6-разового чемпіона країни, до слова, проте останнє чемпіонство арадців датоване 1970 р., і нині амбіції «Старої дами» занизькі) уродженець Кривого Рогу Данило Кучер грає поки що в кубкових матчах. На початку листопада Данило зокрема захищав ворота своєї команди в матчі проти «Університаті» з Крайови. На жаль, насухо відіграти не вийшло: «Стара дама» поступилася «студентам» із рахунком 0:1. Шкода, та на 80-й хвилині українець не впорався з підступним ударом головою Александру Матею, і м’яч рикошетом від газону опинився в сітці воріт. А от, скажімо, в епізоді з потужним ударом Йована Марковича з гострого кута, однак із близької відстані Кучер зіграв надійно, наглухо прикривши ближній кут.

Одесит Максим Ковальов (не плутаймо з Максимом Ковалем!) тримає марку вітчизняного воротарського мистецтва в складі болгарського** клубу «Пірін» із Благоєвграда. Цього сезону в нього назбиралося вже чотири матчі на нуль. Надто запам’яталися його дії у домашньому двобої проти столичного «ЦСКА 1948». «Орли» сенсаційно перемогли, а Ковальов відбив пенальті, щоправда, не впорався з добиванням після цього. Менше з тим, кількараз Максим виручав свою команду! А от його візаві Даніель Наумов двічі помилися, спершу не втримав м’яч після навісу з правого флангу, а опісля не закрив ближній кут. Така контрастна гра кіперів і зумовила підсумковий сенсаційний результат. Натомість у найгіршій для «орлів» грі – проти «Лудогорця» – Ковальов був поза заявкою. Підсумок: нищівна поразка «Піріна» – 0:4.

До слова, саме після тієї невдалої для «сорок восьмих» гри у Благоєвграді Наумов втратив місце в основі, а тренери «ЦСКА 1948» пару матчів поспіль випускали в стартовому складі уродженця Одещини Геннадія Ганєва. Першу гру Геннадій відіграв на нуль. В другій – проти «Хебира» з Пазарджику – так само не пропустив, але на 57-й хвилині дістав червону картку за фол останньої надії: за межами штрафного майданчика бруднувато зіграв проти суперника. Спершу рефері не відреагував, однак опісля, з допомогою ВАР винес суворий вердикт: червона картка. Шкода, та шансом здобути тверде місце в основі Ганєв поки що не скористався.

У середняку угорського вищого дивізіону – ДВТК із Мішкольца – грає Артем Одінцов. Йому не вистачає стабільності. Скажімо, матч проти «Мезекевешда» в половині листопада він відіграв якнайкраще (насухо й за оцінки 8,2 від sofascore.com), однак дальшу гру проти «Пакша» провалив. Не виручив він і в грудневій грі проти «Залаегерсега» (0:3), хоча саме ДВТК володів ініціативою.

Олександр Воробей впевнено себе почуває в складі грузинської «Гагри». На початку грудня його клуб виграв у «Шукури» з Кобулеті з рахунком 9:0. Не знаю, чи відчуває в такому разі голкіпер команди-переможниці якесь почуття жалю до колеги, проте фактом власного сухого матчу пишається, чого вже там.

Досвідчений Ігор Литовка надійно діє у воротах узбецького «Андижана». Зокрема в нещодавньому матчі проти «Бухари» в нашого співвітчизника вийшло залишити свої ворота в недоторканності. Його команда виграла за рахунком 1:0, щоправда, на 89-й хвилині Ігоря було «пошановано» жовтою карткою за затягування часу.

Богдан Сарнавський цього сезону є основним воротарем «Лехії» з Гданська. Починаючи з 3-го туру польської 1-ї ліги, він грає від свистка до свистка. Й до першої декади грудня вже назбирав непогану колекцію із 7-ми сухих матчів.

Певно, впевненій грі Сарнавського сприяє те, що в команді ще є й інші українці: Максим Хлань та Іван Желізко. Хлань більше орієнтований на креатив, та не цурається вступати у боротьбу ще на половині поля суперника. Оборона в «Лехії» відтак починається, власне, з дій атакувальних гравців. А Желізко – жорсткий, непоступливий, фактурний опорник, який знає, як зупинити атаки суперників, хоча й часто-густо робить це з допомогою фолів. Проте незрідка відзначається асистами цього сезону. В будь-якому разі непробивності Сарнавського його співвітчизники сприяють.

Володимир Кринський восени чимало відіграв за чеський СК «Простейов», а Максим Кучинський є основним кіпером словацького «Татрана» з Прешова. В серпні цього року киянин Іван Тюрін двічі зіграв за «Татран» в Кубку Словаччини (в одному з матчів – насухо!). За склад U-19 прешовського клубу, до слова, грає закарпатець Мирослав Магурський. І принагідно зазначу, що кольори сплітського «Хайдука» U-19 захищає Давид Фесюк.

Орест Костик восени чимало матчів відіграв у складі литовської «Дайнави» з Алітуса. Може, сухих матчів було й не так багато (проти «Джюгаса» з Тельшяю, а також проти «Шяуляю»), та й у низці інших ігор він виявив свої воротарські чесноти. В «Дайнаві» – доволі потужна українська футбольна діаспора, яка дає змогу швидко освоїтися в колективі. А Артем Малиш впродовж року, що минає, зіграв чимало матчів на нуль у складі латвійського СЦ «Гробіня».

Є й куди екзотичніші місця докладання воротарської снаги українців.

Скажімо Євген Гальчук знайшов себе в ісландському клубі «Афтурельдинг». Юний вихованець одеського футболу Кирило Шушман прагне заявити про себе в складі «Кольдинга» з Данії. Намагаються прогресувати українські воротарі й у клубах нижчих дивізіонів Іспанії, Португалії, Німеччини, Польщі тощо. Одне слово, нашого воротарського цвіту – по всьому світу!

Наш вар’ят!

Якщо йдеться про найголовніші риси модерного кіпера, то тут, хай як це парадоксально, панують дві, мало не протилежні: бачність і безвзглядність. Ну, про першу рису, іншослів’ям, про пильність годі й казати: без неї – ніяк, адже часини на буяння думками поза хмарами у вартового воріт просто немає. А от безвзглядність (інколи кажуть: «Попривсешність»), вміння діяти всупереч усьому, попри обставини, долю, слабкий захист тощо, – це важлива ментальна ознака, яку чомусь мало згадують. Безвзглядність тісно межує зі сміливістю (надто має вияв під час гри на виходах). Зарадить вона й під час керування обороною (а серед оборонців зчаста трапляються і досвідчені аксакали смарагдових газонів, яким пальця на зуби не клади), й для заспокоєння, вгамування пристрастей у партнерів по команді (це, до речі, чудово виходить у Максима Коваля в «Шерифі»).

А якою рисою слід володіти, аби пробити собі шлях до основи, кіперу-легіонеру? Гравець його амплуа на полі сам-один. І, щоб виграти конкуренцію в місцевого ловця м’ячів, щоб тамтешня торсида-інчада-тифозерія-заполянковщина визнала: «О, то наш вар’ят», варто мати довгий-довгесенький перелік чеснот. Приємно, що чимало голкіперів-українців таким переліком можуть похизуватися. Успіхів вам, українські вартові-пілігрими!