На тлі чуток про ймовірне повернення до роботи UA-Футбол підготував з ним ексклюзивне інтерв'ю.

– Півроку у творчій відпустці. Чим займаєтеся?
– Сидів якраз писав лекцію для виступу. Подзвонили з центру ліцензування і попросили прочитати лекції на дві теми – «Підготовка до гри» і «Особливості робочого та ігрового дня головного тренера». Там доволі зіркова група, яка навчається на PRO-диплом. Олександр Кучер, Олексій Антонов, Віталій Пономарьов, Ярослав Вишняк, Сергій Кравченко, Оскар Ратулутра та інші.

– Як студенти сприймають ваші виступи? Особливо ті, що пограли на хорошому рівні.
– Не знаю, це для мене буде перший досвід. Раніше запрошували, але я відмовлявся. Лекцію треба написати, підготувати якийсь відеоматеріал. Коли тренуєш, то протягом сезону важко знайти на це час. Всі студенти – це вже тренери, що практикують. Сподіваюся, що мій виступ не буде монологом, а буде дискусія. В обговоренні дізнаєшся щось нове і для себе.

– Давайте згадаємо ваше останнє місце роботи. Сім місяців тому ви пішли з «Інгульця», після шести з половиною років там. Вам вдалося проаналізувати, чому ваша історія в «Інгульці» завершилася?
– У всього завжди є початок і є кінець. Прийшов до того, що напевно тоді мені прийшов час щось поміняти у житті. 6,5 років в одній команді – це дуже великий період. Було багато хорошого. Клуб, про який ще у 2016 році взагалі ніхто не знав, вдалося підняти на серйозний рівень – фінал Кубка України, вихід в УПЛ.

– Президент «Інгульця» Олександр Поворознюк неодноразово говорив, що у Лавриненка пожиттєвий контракт з клубом. Як сприймали ці слова?
– Позитивно. Розумів, що до мене була довіра. У мене був контракт і він не був безстроковий. У нас з президентом було взаєморозуміння. Можливо, не таке ідеальне, як здавалося зі сторони, але тим не менш. Була взаємна повага – це фундамент, на якому трималася наша робота. Помилки були у кожного. Але ми з Поворознюком не шукали причини цих помилок, а думали, як їх виправити. Тому вдалося так довго співпрацювати разом. І хоч я вже півроку не в команді, але ми підтримуємо зв’язок, інколи зідзвонюємося. Коли президент прийняв рішення про мою відставку, то це було в спокійних обставинах, без негативу, без крику. Все нормально, життя продовжується.

– З огляду на ваші слова, якщо трапиться нагода знов працювати в «Інгульці», то для вас це не буде проблемою?
– Ніколи не говори ніколи. Але якщо говорити про зараз, то це «ні». Хотів би спробувати себе в іншому клубі. З іншим менеджментом, іншим підходом. Мені хочеться розвиватися. Для тренера зміна ситуації, зміна завдань, зміна колективу – це можливість для розвитку. Тому хотів би спробувати себе у новому клубі. Це були б нові емоції.

– Інтерв’ю записуємо на тлі новин з «Інгульця»: відставка Сергія Ковальця, призначення Владислава Лупашка. Ваше ім’я спливало б у контексті повернення в «Інгулець». Але ви даєте чітко зрозуміти – не зараз.
– Так, не зараз. Я радий за Влада Лупашка. Тому що не кожен тренер може дочекатися шансу працювати у Прем’єр-лізі. Далі все залежить від нього. У Влада хороші задатки, мені дуже комфортно з ним працювалося – спочатку як з гравцем, потім як з асистентом. Я би хотів і надалі з ним працювати, але подивимося – можливо, вже будемо конкурентами.

– Які якості є в Лупашка, аби стати хорошим тренером?
– Гарні аналітичні здібності. Добре бачить гру. Швидко помічає тактичні зміни у суперника і відповідно може зреагувати. Не кожен тренер по ходу гри може відреагувати на зміни, а в нього ця якість добре розвинута. Ну і він багато часу приділяє саморозвитку. Навчається, шукає інформацію. Нема такого, що провів непогану кар’єру і думає, що на цьому багажі зможе стати тренером.

– Ви сказали, що хочете чогось нового у порівнянні з «Інгульцем». Що ви маєте на увазі?
– Не секрет, що в «Інгульці» всі основні, ключові рішення завжди приймав президент. На собі замикав багато питань. Не було як такого штабу менеджерів – директора, спортивного директора. А це є в багатьох командах. Не в усіх, але в багатьох. Щоб тренер займався тренерською роботою. Тому що в «Інгульці» мені часто доводилося поєднувати кілька функцій – тренер, адміністратор, спортивний директор. Побутові питання забирали дуже багато енергії. Хочеться займатися саме тренерською роботою, для мене це творчість. Хочу бути у клубі, в якого є план розвитку – академія, молодіжна команда

– На рівні чуток вас нещодавно згадували у зв’язку із клубом, який підходить під цей опис. Я про рівненський «Верес».
– Не знаю, наскільки можна довіряти інформації в інтернеті. Так, «Верес» – це клуб, який цікаво і швидко розвивається. Але у нього є головний тренер, тому говорити, що мене туди запрошували – неправильно. Конкретної пропозиції точно не було. Просто розмови – вони ні до чого не змушують.

– Розумію ваші слова, це нормальна робоча етика. Але зазвичай в тренерській долі так і відбувається – одного звільняють, вже маючи якийсь варіант.
– Можливо. Скажу одне, я з великою повагою ставлюся до Юрія Вірта. Я його добре знаю, він великий об’єм роботи провів у «Вересі». Я думаю, що клубу слід 10 разів подумати, перш ніж приймати рішення щодо його відставки. Це моя особиста думка.

– «Інгулець» поміняв тренера перед перехідними матчами, довкола «Вереса» також ці чутки. Наскільки правильно підібраний момент для таких рішень?
– Треба знати ситуацію зсередини. Іноді такі потрясіння, як зміна тренера, може дати команді позитивний поштовх. Це може допомогти на короткій дистанції. Але це не гарантія. У мене така сама ситуація склалася в «Інгульці». Мене звільнили і буквально впродовж тижня клуб здобув дві перемоги. Ми ж розуміємо, що за три дні неможливо змінити команду. Але втручається емоційний фактор, який допомагає команді. Щодо перехідних матчів, то я думаю «Верес» збереже прописку у Прем’єр-лізі. Цього сезону я був на багатьох матчах УПЛ і Першої ліги. Як на мене, різниця суттєва. Можливо, не у класі гравців. Але сама гра, темп, рівень супротиву, швидкість роботи з м’ячем в УПЛ на порядок вищі.

– Ви детально описали клуб, в якому хотіли б працювати. Такі клуби є лише в УПЛ чи у першій лізі також?
– Ситуацію в усіх клубах не знаю, більше суджу з того, що є в пресі. Бачу, як розвиваються «Полісся», «Карпати». «Оболонь» завжди мала хорошу інфраструктуру. Черкаський «ЛНЗ» теж ставить великі завдання і має серйозний підхід. Повторюся, якщо клуб прагне в еліту, він має розвиватися всебічно – інфраструктура, дитячий футбол, жіночий футбол. Не на папері, а в реальності.

– Після відходу з «Інгульця» чим займалися?
– Тоді якраз настала зимова пауза. Команди були на зборах, тож дивився багато товариських матчів. Потім, коли відновився чемпіонат, то організував собі кілька міністажувань. Домовлявся з колегами і їздив подивитися, як вони працюють. Їздив у «Зорю» до Патріка ван Леувена, в «Кривбас» до Вернидуба, у «Ворсклу» до Скрипника і в «Олександрію» до Ротаня. Кожен дав щось нове. Я прибічник того, що треба навчатися у найкращих, аби розвиватися самому.

– Я би сказав, що це все тренери зі своїм стилем, але він у кожного різний.
– Так, вони всі різні. І не лише з ігрової точки зору, а й за настроєм. Вернидуб все подає через емоцію, у нього такий підхід. Патрік зовсім інший. Скрипник дуже спокійний, не проявляє емоцій публічно. Цікавий підхід у Ротаня. Хочу кілька слів сказати на його захист, адже на нього зараз багато критики звалилося. У нього багато гарних ідей, цікаве бачення футболу. Але йому потрібно трішки більше досвіду саме роботи у клубі. Якщо керівництву вистачить терпіння, то він зможе донести ідеї, і на «Олександрію» однозначно буде цікаво дивитися.

– Я би не сказав, що ви ще молодий фахівець. Вам 48 років. По собі суджу, чим старшим стаєш, тим все важче навчатися, приймати щось нове. У вас нема із цим проблем? Ви відкриті, ви змінюєтеся?
– Згоден, що вже не молодий, але і не старий. І вже достатньо досвідчений. Я розумію, що на тому багажі, який у мене був, далеко не заїдеш. Якісь 2-3 роки ще можна протриматися на плаву. Але хотілося б довше. У нас є приклади Мірчі Луческу, Мирона Маркевича. В такому дорослому віці, але вони вмотивовані, вони хочуть працювати. Потім дивлюся на список студентів, перед якими буду виступати 8 червня. І вони теж мотивують мене навчатися, бути сильнішим, бути кращим. В тренерській роботі є серйозна конкуренція, в якій хочеться зростати і чогось добиватися.

– Стажування, виступ з лекціями – це все добре і цікаво, але бачу, що вам вже хочеться в поле?
– 100%. Я сам по собі не теоретик. Я практик. Люблю працювати з колективом, люблю спілкування на футбольному полі. Я все життя як футболіст і потім як тренер провів у команді. Мені не вистачає цих емоцій, адреналіну, який можна отримати лише знаходячись у великому колективі. За роботою скучив. У мене достатньо сил та енергії для нового виклику, хочеться перемагати, добиватися результату. Де це буде – покаже час.